Із навколишніх сіл небайдужі везуть консервацію, випічку, сало, м’ясо та іншу провізію. У громадській організації “Солдатські матері Корсунщини” працюють жінки, чиї сини загинули на війні.
“Час не лікує, рани завжди будуть кровоточити і болітиме душа. Мій син Роман пішов на війну добровольцем. Служив у батальйоні “Азов”, мав позивний “Сокіл”, боронив Маріуполь, — ділиться голова ГО “Солдатські матері Корсунщини” Тетяна Перетятько. — 10 серпня 2022 року я дістала страшну звістку — мого сина, коли він рятував двох побратимів, важко поранило під час штурму Іловайська. За його життя медики боролись 44 дні спершу в Україні, потім — у Німеччині. Утім не змогли врятувати...”
Пані Тетяна важко пережила горе. Але поруч був молодший син, і треба було якось вертатися до життя. Свою розраду знайшла, допомагаючи іншим.
“Мене дуже підтримала українська діаспора з німецького Ульму. І отець Андрій, який сповідав сина Романа в останні години життя. Вони пообіцяли допомагати воїнам і цивільним — нужденним, хворим, усім, хто опинився в біді. І свого слова дотримали, — розповідає Тетяна Перетятько. — Невдовзі я створила організацію “Солдатські матері Корсунщини” та взялась співпрацювати з лікарнями, будинками для літніх людей, школами-інтернатами, закриваючи різні потреби. Займалась реабілітацією бійців, котрі повернулись з війни. Відкрила центр речей для бідних, де можна прийти і задармо взяти те, чого потребуєш. Нам постійно передають гуманітарну допомогу й кошти українці з-за кордону — Німеччини, Норвегії, США. Приміщення під склад надав один з підприємців.
Нині наша організація працює ледь не цілодобово. У середу небайдужі привозять допомогу — різноманітну випічку, овочі, фрукти. Надалі все це ми відразу надсилаємо у шпиталі Дніпра та Запоріжжя. Якщо треба, допомагаємо воїнам і медикаментами. А також відправляємо на передову машини, амуніцію, павербанки, генератори, турнікети. Запитів завжди багато. Для мене кожен захисник тепер як рідний син”.
