Ніна Федірко з Великої Димерки майже все життя вишиває. Завжди носить вишиванку й ніколи, окрім свят та неділі, не розстається з голкою та ниткою. У доробку майстрині — тисячі робіт.
“Нас у родині було шестеро, старший брат помер. Досі пам’ятаю, як ходили на поле, сніг розгрібали і шукали колоски. А якось роздобули дві картоплини, то одну розділили з братами та сестрами, а іншу принесли батькам. Така смачна вона була, навіть сира. Коли це згадую, завжди плачу, — розповідає 88-річна Ніна Федірко. — Як була дитиною, мама принесла набір голок, які купила в циганки. Мені вони здались такими незвичайними. І що ви думаєте? Я їх вкрала та сховала під подушку. Мама знайшла і добряче тоді мене насварила... У важкому 1951 році вступила в педучилище. Хліба тоді не було. То просилась у керівництва сапати клумби, щоб їсти дали й чаю. А за першу стипендію купила тканину, нитки й голку”.
Відтоді у вільний від учителювання час Ніна вишивала ікони, рушники, штори, картини, подушки, килими, сорочки. У 1980 році довелось зробити перерву — у жінки діагностували онкохворобу. “Я ледь на той світ не пішла, — каже співрозмовниця. — Лікарка порадила повернутись до вишивання, щоб мати якесь заняття. Дослухалася. Можливо, це і врятувало мене”.
Важко повірити, але Ніна Федірко володіє понад 180 техніками вишивання! Освоїла, зокрема, козлик, ретязь, соснівку, набирування, рококо, гладь, лиштву, обманку та інші. Більшість з них стародавні, і їх майже ніхто не використовує. Втім найкраще працюється майстрині з мережками.
“Це складна техніка, але результат того вартий, — додає пані Ніна. — Мережками оздоблюю рушники. Дуже люблю вишивати весільні, туди вкладаю душу. І, звісно, підбираю орнаменти, щоби пара жила у гармонії та любові до кінця життя. Наприклад, калина — символ жіночої краси. Дуб — це міць чоловіка. Вишиваю дві обручки, що означає поєднання сердець. На моїх рушниках багато зелених відтінків — це символізує довгу та радісну дорогу життя. Але додаю вкраплення жовтого кольору, — знак того, що можуть траплятись і труднощі, проте разом їх можна здолати. Мережку-ляхівку вишиваю по боках. Вона ніби наголошує, що у шлюбі не місце зрадам. До речі, мої рушники замовляли навіть з Малайзії та Китаю”.
У 2017 році Ніна Федірко потрапила до “Книги рекордів України”. Майстриня створила рушник завдовжки 7 метрів 30 сантиметрів і завширшки 68 сантиметрів. Працювала над ним близько року, зображаючи автентичні візерунки кожного села Броварщини.
“Є у мене рушник, присвячений Революції Гідності. На ньому — Хрещатик, Інститутська та Грушевського — вулиці, де відбувались усі драматичні події. А ще маю колекцію з 58 вишиваних сорочок, над якими трудилася понад два роки, — зауважує Ніна Іванівна. — Небайдужі допомогли зібрати кошти, й ми звели прибудову до будинку. На жаль, вона вийшла дуже маленька, навіть не всі роботи там помістились”.
Майстриня досі з жахом згадує початок повномасштабного вторгнення, коли Велику Димерку окупували російські війська: “Спочатку ховалась у підвалі, тоді сусід забрав до себе. А як обстріли почастішали, взяла найдорожче — свої вишиванки — і поїхала. У квітні повернулася додому й плакала від щастя, що все вціліло”.
Днями знана вишивальниця вчергове презентувала виставку своїх робіт. “Попри поважний вік, Ніна Іванівна творить щодня. Якщо точніше — щоночі, бо зазвичай вишиває вночі. У неї стільки енергії, що дай Боже кожному”, — зазначає Марія Овдієнко, старша наукова співробітниця Броварського краєзнавчого музею.
