“Ми з міста Покровська, — розповідає 42-річна Олена, мама хлопчика. — Війна неподалік від нас тривала 8 років. І ми часто вночі чули звуки пострілів, але не вірили, що це зачепить нас, що будуть такі жорстокі ракетні обстріли й бомбардування. 24 лютого я зрозуміла, що ми в небезпеці. Ще декілька днів я трималася, а потім зважилася. Ми зібрали речі. Я попросила знайомих підвезти нас до Краматорська автівкою. Потім ми довго чекали на евакуаційний поїзд. У перший нам не вдалося сісти. Брали лише матерів із немовлятами. Ми добу чекали на вокзалі наступного потяга. А потім була дуже довга дорога до Західної України — три доби, три пересадки”.
Зрештою родина переселенців потрапила до Чернівців. Максим вирішив не сидіти склавши руки, а шукати спосіб допомогти воїнам і своїй родині. Тому швидко склав із мамою оголошення і розмістив його біля під’їзду будинку. “Мене звуть Максим, я переселенець з Покровська. Мені 11 років. Я хочу допомогти своїй сім’ї та країні. Я шукаю роботу. Можу надавати послуги: принести воду — 5 гривень за один раз. Винести сміття — 5 гривень, прогулянка із тваринами — 25 гривень за один раз. Обіцяю частину коштів перерахувати на потреби ЗСУ”, — йдеться у тексті оголошення. У мирному житті хлопчик цікавився спортом.
“Він займався регбі декілька років. Ходив на заняття з робототехніки, — каже пані Олена. — Тепер прагне розмовляти лише українською, хоча вдома, на Сході, спілкувався з однолітками переважно російською.
На оголошення люди відгукнулися. Він носить воду, хліб купує, сміття виносить. Я сама з 9 років допомагала родині заробляти кошти. Тому дуже пишаюсь сином і його вчинком”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про лікаря з Маріуполя, якого вбили окупанти
