42-річна Надія Шпаченко здобула нагороду за свій третій сольний альбом “The Poetry of Places” (“Поезія місць”), перемігши в категорії “Найкраща класична збірка”. Піаністка є професоркою музики у Каліфорнійському державному політехнічному університеті та відомою виконавицею творів сучасних композиторів класичної музики.
— Надіє, відомо, що ви родом з Харкова, що почали грати на фортепіано у п’ять років. Хто вам прищепив любов до цього інструмента, музики?
— Моя мама — вчителька фортепіано — займалась зі мною майже 10 років! Моє навчання музики, заняття з оркестром, гра на віолончелі — найкращі спогади з дитинства. Також я захопилася джазом, і вже у 12 років здобула призове місце на Всеукраїнському конкурсі юних композиторів.
— Як ви опинились у США?
— У 1991 році наша сім’я виїхала до Ізраїлю, а згодом я вступила на бакалаврат у Лонгійську школу музики Бардського коледжу в Кембриджі. Я завжди любила подорожувати! (Сміється). Опісля переїхала до Лос-Анджелеса, де здобула ступінь магістра та доктора в університеті Південної Каліфорнії. Я справді їхала до Америки лише навчатись, але залишилась, бо маю тут багато можливостей творити сучасну класичну музику.
— Чи концертуєте в Україні?
— Так, після того, як емігрувала, я тричі була з виступами в Україні.
— Надіє, вас двічі номінували на “Греммі”. Що допомогло перемогти цього разу?
— Цього разу я намагалась зробити все досконало! Працювала над кожною дрібничкою та довела альбом до ідеальності. Мій чоловік був його звукорежисером. У номінації виявилося багато виконавців із сучасною класичною музикою. І коли організатори оголосили серед них і мене, а дизайнерка пообіцяла створити мені сукню, я зрозуміла, що потрібно мати хорошу форму. Тож створила собі плейлист з номінованих на “Греммі” класичних дисків та слухала його під час вранішніх пробіжок! (Сміється).
— Ваш альбом “Поезія місць” складається із композицій, присвячених відомим архітектурним спорудам світу. Як виникла така ідея?
— Якось мене запросили зіграти концерт у чудовому концертзалі Волта Діснея у Лос-Анджелесі, і я шукала для нього ідею. А що завжди захоплювалась архітектурними пам’ятками, то подумала: цікаво було би присвятити музичні твори відомим спорудам! Тож у цьому альбомі композитори надихались архітектурою трьох країн — США, Бангладеш та Ірландії.
— На своїх концертах ви виконуєте твори не тільки за роялем, але й граєте на іграшковому фортепіано, клавесині, перкусії...
— Так! Я завжди намагаюсь подумати, що може змусити навіть непідготовлених людей слухати класичну музику. Для цього обираю незвичні інструменти, аби отримати різні звуки та комбінації. А перед виконанням твору можу розповісти цікаву історію, декламувати і навіть співати!
— Ви — професорка музики у Каліфорнійському державному політехнічному університеті в Помоні. Ваш чоловік працює звукорежисером у коледжі Помона, у вас двоє синів. Діти також захоплюються музикою?
— О, так! (Сміється). Один із синів грає на віолончелі, а другий серйозно займається футболом. Тож мій наступний музичний проект буде про... футбол!
Дякуємо, що прочитали цей тексту газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як у Південно-Африканській республіці відкрили школу з українською мовою навчання
