35-річний Степан Коцюб був у важкій депресії: через фронтове поранення чоловік залишився без ніг. Дізнавшись про це, односельці з Виноградного, звідки родом захисник, вирішили підтримати його. І організували збір коштів на нове помешкання для ветерана.
“Степан — ровесник мого сина, виріс у мене на очах. Спокійний, дуже світлий та добрий чоловік, — розповідає староста села Виноградне Надія Мандзюк. — Власної родини створити не встиг, жив із мамою у старенькій хатині із глини, де нема підлоги. Батько Степана за життя мріяв побудувати новий дім, але встиг лише звести коробку й накрити шифером. Проте вже 15 років, як чоловіка нема. А жінка працювала весь час прибиральницею в клубі, тож довести справу до кінця не змогла”.
У березні 2023 року Степан Коцюб приєднався до лав ЗСУ. Служив стрільцем-санітаром, виносив з поля бою поранених побратимів.
“У січні 2024-го на Куп’янському напрямку наш односелець дістав важке поранення, — продовжує співрозмовниця. — У бліндаж, де перебували воїни, залетів ворожий снаряд. Степану посікло уламками спину, голову, розірвало внутрішні органи, у нього був важкий перелом лівої руки. Та найстрашніше — йому відірвало вище колін обидві ноги. Спочатку боєць перебував на лікуванні у Дніпрі, далі — у Вінниці, Львові, а нині — на реабілітації в Трускавці. Після пережитого у чоловіка почалась депресія, мама його всіляко підтримувала, їздила до нього і я у шпиталі. Одного дня ми з односельцями зорганізувались і домовилися звести хату для Степана — на основі тої коробки, що вже є. Бо наш герой повинен жити у комфорті. Дізнавшись про це, Степан зрадів, навіть погодився на крісло колісне, яке йому подарували благодійники”.
Щодня з ранку до вечора жителі Виноградного зводять для Степана і його мами новий дім. Приходять на будову як чоловіки, так і жінки.
“Я закликала земляків у соцмережі прийти на допомогу, зібралось 70 осіб. Хтось розчищав територію, інші підбивали стелі, треті стелили утеплювач на горищі. Днями ось уже воду до хати провели, хлопці домуровують грубку. Ці дні дуже дощові, але люди все одно працюють. А хто не має змоги прийти, допомагає грошима. Вже зібрали 70 тисяч гривень і купили потрібні матеріали, — додає пані Надія. — У нас село невелике — понад 400 осіб живе, але згуртоване. Думаю, коли Степан приїде додому, то дуже зрадіє новій оселі. Хотілося б, аби й особисте життя у нього склалось. Він дуже мріє про дружину, діток... А ми завжди будемо поряд, підтримаємо й допоможемо чим зможемо”.
