Яхта капітана Валерія Шмідта, який плаває під вітрилами вже 45 років, пришвартована на березі найбільшого штучного озера в Україні — Яворівського кар’єру, що на Львівщині. Його глибина — 70 метрів. Перед тим як пустити нас на борт, пан Валерій з помічником Лесиком миють судно. “Яхта має виходити на воду чистою, — пояснюють. — Це повага до водної стихії й до пасажирів”.
Щоб зайти на борт, треба зняти взуття. Це — яхтинговий етикет. Зазвичай на невеличких яхтах ходять босоніж, а на більших пропонують відвідувачам спеціальне взуття — топсайдери, вони схожі на мокасини. Ще одним важливим правилом, якого дотримуються на цій яхті, є дружелюбність.
“Жодних скандалів і колотнеч”, — наказує нам капітан Шмідт. А ми тільки за хороший настрій!
Що ж, виходимо на воду на вітрильно-моторній яхті. Вмостившись на сидіннях кокпіта — місці, з якого керує капітан, — спостерігаю, як він запускає мотор. Судно поволі відходить від берега. Вже за три хвилини мотор заглушують.
“Далі попливемо під вітрилами, — каже капітан Шмідт. — Мотор на яхті потрібен, аби вийти і зайти в марину (причал, де стоять яхти. — Авт.). Адже в маринах стоїть багато яхт — між ними вузькі проходи. Тому під вітрилами можна ненароком когось зачепити”.
Також про двигун згадують, коли потрібно швидко повернутися до берега. Наприклад, якщо почався шторм або треба рятувати людину. “Мені не раз доводилося рятувати людей, яких на матраці відносило далеко від берега, рибалок, у яких спустило човен, чи відпочивальників, які не розрахували своїх сил”, — каже капітан.
До речі, швидкість яхти вимірюється у вузлах, уточнює пан Валерій: “Зараз ми рухаємося зі швидкістю 8 кілометрів за годину — це 4 вузли”.
Свою першу яхту пан Валерій купив у 2002-му році — заплатив за неї 6 тисяч доларів.
“МИ ЩО, СОПЛІ НЕ ПІДНЯЛИ?!”
Яхта — це маленький будинок на воді. “Наше судно має 27 футів. Це — 8,15 квадратного метра”, — каже капітан. Всередині яхти є каюта — маленька кімната з віконцями-ілюмінаторами. Посередині стоять стіл і два розкладні дивани. Варять у невеличкому камбузі — морській кухні. Тут є мийка і плита. Праворуч — гальюн, себто біотуалет. Пройшовши через основну каюту, потрапляємо до капітанської. Тут є лише ліжко, на якому може вміститися троє людей.
Основне на яхті — кокпіт з кермовим управлінням. Румпелем називають дерев’янний важіль на кермі. До слова, судно обладнане автопілотом. І, коли треба, капітан може взятися до інших справ. Головну роль відіграють вітрила. Висота щогли — 10 метрів. Від вітрил до капітана тягнеться багато шнурів. Проте називати їх так не можна! Це — шкоти. Вони підтягують вітрила.
Поки ми розмовляємо, біля нас пропливає інша яхта. Капітани вітаються — і судна розходяться. “Лесику! Ми що, соплі не підняли?! Ото сором!” — раптом вигукує пан Валерій.
Виявляється, соплі — це спеціальні відбивачі, які кріплять на шнурки і кидають за борт, коли яхта підходить до берега. Так зменшують силу удару об причал. “Коли виходиш у воду, відбивачі треба піднімати. Бо це негарно — плавати яхтсменам зі соплями”, — каже капітан, невдоволено поглядаючи на помічника.
ЧИ БУДЕ СЬОГОДНІ ШКВАЛ?
Пан Валерій постійно роззирається. “Видивляюся шквал — короткочасне підсилення вітру, — пояснює. — Шквали можуть наробити великої біди, якщо будеш неуважним і пливтимеш з повними вітрилами. Вітер може покласти яхту на воду”.
Валерій і Лесик пояснюють, що помітити шквали можна там, де з’являються затемнені плями на воді.
У шторм дуже важливо беззаперечно слухати капітана. “Одного разу здійнявся сильний шквал, за 50 метрів нічого видно не було, вітрила рвало, — згадує чоловік.
— Пасажири кричали, плакали. Я ледве довів яхту до берега. От у такі моменти важливо, аби всі чітко виконували мої команди. Наприклад, якщо кажу надягти жилети, значить, усі надягають жилети. Пригадую, наступного дня після цього походу пасажири знайшли мене і подарували велику пляшку горілки. А обіймали так, що мало не задушили”.
Між іншим, капітан на судні ніколи не п’є спиртного. А от пасажирам дозволяє. Проте вимагає тримати себе в руках. Чоловік додає: було й таке, що доводилося повертатися до берега і висаджувати п’яних пасажирів.
МРІЯ — НАВКОЛОСВІТНЯ ПОДОРОЖ
За роки капітан Шмідт проплив і Атлантичний океан, і Середземне море. Нині возить пасажирів не лише в Україні, але і в Туречиині, Греції та Хорватії. “Уяви собі, там є люди, які просять, щоб судно вів україномовний капітан, — каже. — Послуги українських капітанів дешевші. Місцеві за тиждень роботи беруть від 900 до 1500 євро. А українські — набагато менше”.
Мрія капітана — пропливти на яхті навколо світу.
“Коли я не на воді, то або ремонтую щось в яхті, або переглядаю відео про морські походи. Не можу без води! Це моє життя! Мені дружина не раз казала: “От ти завжди щось робиш на своїй яхті, а в хаті ні на що не маєш часу”. А я їй кажу: “Бо яхта — як коханка, вона завжди потребує уваги”, — усміхається пан Шмідт.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
