37-річна Оксана Олійник — мешканка села Христинівка на Полтавщині. За фахом — психотерапевтка, а за покликанням — громадська активістка, яка до повномасштабної війни займалась культурними та освітніми проектами. Коли ж через бойові дії в Україні вимушено опинилась за кордоном, не змогла сидіти без діла й там зініціювала відкриття української школи.
“24 лютого моя сім’я вирішила виїжджати із села, бо ми не мали ні грама відчуття безпеки, — пригадує Оксана Олійник. — Тиждень пробули з дітьми у Львові (хлопцям 7 і 10 років), а потім вирушили до Нідерландів. Здолали три тисячі кілометрів і опинились у Дордрехті. Саме тут восени я проходила навчання у проекті з медіації. Місцеві викладачі запросили мене сюди, коли почалася війна. Нідерландською я не володію, лише починаю вивчати, проте тут 98% людей спілкуються англійською, тож проблем порозумітися немає”.
Нідерланди охоче приймають біженців з України, допомагають їм, каже Оксана. Країна розбита на 12 зон, і для кожної визначена кількість осіб, яким можуть надати тимчасовий прихисток, їжу. А от з місцем в освітньому закладі — проблема.
“У країні загальна проблема з нестачею місць у школах, адже бракує вчителів. Тож для дітей з України треба було шукати якісь нові рішення, — каже жінка. — І ось ректор Нідерландської бізнес-академії Ян ван Звітен, у якого я вчилась, якось каже мені: робіть українську школу.
Я відповіла: так, ми можемо проводити якісь заняття. А він говорить: Оксано, це повинно бути повноцінне навчання, адже діти приїжджають у стресі, шкільна рутина допоможе їм і зберегти рівень знань, і емоційну рівновагу”.
Організувати українську школу вирішили при міжнародному ліцеї Stedelijk Dalton Lyceum. Це спростило завдання, адже через бюрократичні процедури відкривати окремий заклад — дуже довго.
“Ми — департамент ліцею, фінансуємось ним, але маємо своє окреме триповерхове приміщення, яке оснащене всім необхідним для навчання, — каже українка. — На роботу прийняли вже 11 педагогів-українців, десятеро з яких стали переселенцями через війну. Вони були в різних куточках Європи, але всі переїхали на роботу сюди”.
Викладають у школі декілька предметів: українську мову, математику, біологію, географію, драму (музику), мистецтво, дизайн і технологію, психологію, соціальні науки (як влаштоване тутешнє суспільство), англійську мову і незабаром буде ще 4 години на тиждень нідерландської. Їх вестиме місцевий вчитель.
Коли запустили школу, 4 квітня, у ній було сімдесят учнів. Сьогодні ж — 125.
“Це хлопці та дівчата віком 12 — 17 років, — каже Оксана Олійник. — Найбільше дітей — з Київської та Житомирської областей. Власне, з останньої сюди приїхали діти цілими класами, адже раніше мали контакти з місцевою школою. Також у нас є учні з Маріуполя, Краматорська, Одещини. Щодня діти займаються з 9-ї до 15-ї години — з перервою на обід. У них немає паперових підручників, але в кожному класі — великий екран, на якому їх транслюють. Усі навчальні матеріали можна роздруковувати. Школа закупила канцелярію для учнів, адже тут вона досить дорога...”
Школа у Дордрехті планує працювати до кінця навчального року — 8 липня.
Опісля ж, якщо ситуація в Україні не покращиться, проект готові продовжити ще на рік. Проте в такому разі тут почнуть викладати за місцевою програмою, а учням доведеться складати тести, як нідерландським дітям.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж із села, де народився предстоятель УПЦ МП Онуфрій
