Дев’ять місяців підготовки — і команда з восьми українок зійшла на вершини трьох вулканів Еквадору: Котопаксі (5911 м), Руку Пічінча (4696 м) і Фуя Фуя (4275 м). Учасниці експедиції вже повернулись додому.
Оксана Літинська (третя українка, яка підкорила Еверест) розповідає, що участь в експедиції брали кваліфікована інструкторка з катання на лижах і сновборді, графічна дизайнерка, архітекторка, програмістка...
“Підготовка була серйозною за декількома напрямами, які ми розподілили між собою, — розповідає 44-річна Оксана Літинська. — Спершу, звичайно, потрібно було визначити маршрут. Далі — спланувати логістику: з якою швидкістю рухатимемося, на якій висоті та в яких умовах спатимемо, де і що саме можна їсти, яке спорядження та одяг взяти із собою... Також потрібно було постійно моніторити епідеміологічні зміни, знати, де можна зробити ПЛР-тести”.
“Готувалися ми і фізично — 5 разів на тиждень бігали, вже ближче до експедиції — ходили з тяжкими наплічниками вгору впродовж багатьох годин. Кульмінацією фізичної підготовки став наш забіг на 6 годин, де ми випробували свою витривалість”, — додає 21-річна Роксоляна Сидорська, учасниця експедиції.
У планах жінок було підкорення п’яти вершин, дві акліматизаційні та три основні. Для кожної потрібно 3 дні на сходження. Загалом подорож тривала приблизно три тижні.
Загалом подорож тривала приблизно три тижні.
Жінки розповідають: починали сходження опівночі, щоб до восьмої ранку вийти на вершину та до 12.00 спуститися вниз. Річ у тім, що вулкани розташовуються просто на екваторі, вдень сніг дещо підтоплюється та стає небезпечним.
“Ми йшли трьома зв’язками (зв’язані однією мотузкою) по 2 — 3 людини у кожній, — каже Оксана Літинська. — Між кожною людиною у зв’язці — 5 — 15 метрів. Крім льодорубів та карабінів, перша та остання у зв’язці несуть додаткові кільця мотузки, снігові якори та льодобури, щоб у разі падіння в тріщину мати змогу допомогти вибратися постраждалій. Зупинки робили кожну годину в безпечному місці.
Погода в експедиції внесла значні корективи до наших планів. На Каямбе вночі на півдорозі нас, на жаль, зупинила гроза. А на Котопаксі несподіваний сніг змусив вдягнути “кішки” на 200 метрів раніше, ніж почався льодовик. Видимість була дуже погана. Проте наша наполегливість та командний дух усе ж допомогли нам піднятися на цього велетня. На вершині ми плакали від щастя та обіймали одна одну”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як відомі українці відпочивають взимку
