...З-за дверей фізкультурно-оздоровчого комплексу у місті Славутичі на Київщині чути голоси і спокійну музику. Заходжу всередину. Тут — сотня тренажерів різних видів, посеред залу — сцена, на якій і проходитимуть змагання за звання найкращого важкоатлета “Богатирських ігор ветеранів”.
35-річний В’ячеслав Мартиненко приїхав до Славутича з Дніпропетровщини. “Там я теж беру участь у подібних конкурсах. Це мені допомагає розслабитися, відпочити, зарядитися”, — усміхається чоловік.
На війну В’ячеслав пішов за контрактом. Служив на другій оборонній лінії зв’язківцем. “У 2015 — 2016 роках я побував і в Донецькій, і в Луганській областях. На війні завше намагався підтримувати себе у фізичній формі: з’явилася вільна хвилинка — пішов кілька разів підтягнувся”, — каже чоловік.
Ще один мій співрозмовник просить називати його позивним “Васильок”. Він родом із Дрогобича, що на Львівщині. Певний час жив в Одесі, звідти й пішов до війська.
“Я брав активну участь у протистоянні з проросійськими колабораціоністами і звільненні Одеси 2 травня. Потім почав їздити в АТО як волонтер. Того ж 2014 року поїхав добровольцем на війну, прослужив там рік. Був інструктором з диверсійно-розвідувальної роботи 28-ї окремої механізованої бригади. За цей час встиг побувати практично на всіх напрямках фронту”, — розповідає “Васильок”.
Про своє рішення їхати на передову чоловік не сказав рідним. Батьки дізналися, що він на війні, випадково. Наприкінці 2015-го “Васильок” не помітив, як потрапив в об’єктив телекамер. “Я пишаюся тим, що мав змогу захищати свою країну від ворога”, — каже військовий.
Запитую його, як працює над фізичною формою. “На фронті я щодня бігав, підтягувався та відтискався. Це дуже допомагало не лише фізично, а й як емоційна розрядка”, — згадує чоловік.
“А хто вас підтримує сьогодні?” — запитую. “Я приїхав з двома синами. Вони люблять ігри на комп’ютері, але я всіляко намагаюся їх привчити до спорту. От старший вже щовечора качає прес, тримає планку, відтискається від землі і підтягується. Я контролюю і підтримую його”, — каже військовий.
Тим часом суддя оголошує про початок змагань. “Богатирські ігри ветеранів” складаються із чотирьох змагальних частин: жим лежачи, поштовхи гирі, човниковий біг, підйом на біцепс. Починають із останнього. Стартова вага штанги — 30 кілограмів.
Під час першого етапу змагань учасники по черзі піднімають штангу, а суддя стежить за технікою виконання.
Учасники по черзі піднімають її, а суддя записує результати. Після першого кола вагу збільшують, і подолати найвищий результат вдається “Василькові”. Він з другої спроби підняв штангу вагою 50 кілограмів. Суддя оголошує перерву, під час якої учасники розминаються і перепочивають перед другим етапом змагань.
Далі ветерани повинні виконати жим лежачи. Штанга важить 40 кілограмів. Перемагає той, хто за одну хвилину підніме її найбільшу кількість разів. Беззаперечним лідером другого етапу стає мешканець Славутича 33-річний Андрій Дорошок.
Атовець Андрій Дорошок має перший розряд у пауерліфтингу.
На наступному етапі ветерани повинні штовхати гирю. Лідером цього змагання стає “Васильок”, який робить 72 підйоми на дві руки.
Насамкінець учасників чекає човниковий біг. У руках у них по два 20-кілограмові диски, які треба пронести через виставлені точки, що вимірюють пройдену відстань. Переможе той, хто здолає найбільше кіл.
Учасники виходять на майданчик, змащують обидві руки спортивною магнезією. Після цього беруться за диски. Снаряди доволі важкі, і не всім учасникам вдається здолати великі відстані. На чолі у них виступає піт, обличчя стають червоними, але ветерани йдуть до кінця. Публіка підтримує кожного і завзято аплодує! Із найкращим результатом — 25 метрів — знову фінішує “Васильок”.
На завершення змагань суддя підбиває підсумки, вручає кожному учаснику нагороди, грамоти і символічні призи. Втомлені ветерани щасливо усміхаються. “Спорт заряджає не лише тіло, а й дух”, — кажуть вони.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як євреї готуються до зустрічі 5782-го нового року
