Пан Микола мешкає у селі Ясопіль, що на Житомирщині. Понад два десятиліття він вишиває хрестиком. Щоправда, на початку повномасштабного вторгнення перестав творити, бо тяжко переживав все, що відбувалося у країні. Але нещодавно знову взяв до рук голку, каже: натхнення повернулося.
● Микола Скокун понад два десятиліття вишиває хрестиком.
“Свого часу я працював у колгоспі економістом. Потім влаштувався у лісництво, робота дуже подобалась. Але все змінив трагічний випадок, який стався понад 20 років тому. На мене впало дерево, важко травмував хребет, — розповідає 61-літній Микола Скокун. — Кілька місяців був прикутий до ліжка. Це було справжньою каторгою, бо я людина активна. Тоді згадав, як у школі на уроці нас вчили вишивати. Попросив рідних купити тканину, нитки, голки. Вишивав лежачи. Так захопився, що робив це навіть уночі”.
Зі слів співрозмовника, його першою роботою стала ікона Божої Матері. Подарував образ друзям, які згодом відвезли його до США. Ікона і нині прикрашає одну з тамтешніх церков.
“Я тоді ще на милицях був. Попри все, до процесу вишиття підійшов відповідально, поїхав до нашого священника, нині покійного отця Богдана, на сповідь. Не повірите, але вперше у житті тоді висповідався, — зауважує пан Микола. — Божу Матір вишив за 15 днів. А загалом на картину, в якій близько 45 тисяч хрестиків, витрачаю півтора-два місяці. Працюю зазвичай з готовими схемами, які переношу на тканину. Найбільше мені до вподоби біблійна тематика, натюрморти, портрети жінок, рушники. Вишивати починаю з центру, знаходжу головний колір і вже, як то кажуть, йду по ньому. Хрестики дуже дрібненькі, трохи важко, особливо вишивати обличчя, його риси, руки. Працюю будь-якої пори доби, коли є натхнення. Час на творчість маю, бо через проблеми зі здоров’ям тримаємо мале господарство. Колись у мене було понад сто вуликів, тепер маю невелику пасіку лиш для себе та для того, щоб подарувати мед синам у Житомир. Після 24 лютого 2022 року я два роки не брав до рук голки, бо важко було на душі через війну. Але цьогоріч повернувся до вишивки, зрозумів, що ця справа мене заспокоює. Ба більше, коли вишиваєш, то й мізки працюють, бо кожен хрестик — це математика”.
Тетяна Мельник, староста Ясополя, зауважує: у Вільшанській громаді Микола Скокун — єдиний чоловік-вишивальник. “Якось він вишив портрет Тараса Шевченка і подарував у кабінет сільського голови, — каже посадовиця. — Пан Микола ніколи свого рукоділля не соромився, навпаки, гордиться, що популяризує українське. Я теж розуміюсь на вишивці й мушу сказати, що не кожній жінці до снаги такі трудомісткі та красиві роботи. А тут, здавалося б, грубі чоловічі руки, але ж які дрібненькі хрестики вони створюють! Плануємо влаштувати нашому митцеві-аматору персональну виставку. Бо робіт у нього назбиралося вже чималенько”.
