Напередодні свята Воздвиження Чесного Хреста, яке відзначають 14 вересня, місцеві дівчата оздоблюють “свій” хрест квітами, травами та стрічками й моляться за добру долю і щасливе майбутнє.
“Хресна дорога тут відома ще з XVI — XVII століття, і хрести досі стоять там, де й колись. А традиція їх прикрашання сформувалася наприкінці XVIII століття — саме тоді з’явилися перші згадки про цей обряд, — розповідає ігумен Миколай Хмарний, намісник місцевого Святовознесенського монастиря ПЦУ. — Щоправда, раніше хрести прикрашали пари (хлопець і дівчина), а нині — лише незаміжні дівчата”.
За словами отця, навесні мешканці Монастирка висаджують квіти, адже хрести уряджають тільки живими рослинами — від основи до вершка, ретельно їх закріплюючи.
“Зазвичай це роблять заздалегідь, щоб напередодні свята вже все було готове. Саме в цей час варто сюди завітати — краса й аромат неймовірні, — запевняє намісник монастиря. — Люди дуже вдало поєднують різні квіти та кольори. Це своєрідний конкурс краси в нашому селі”.
Після святкової літургії відправляють молебень Хресної дороги й обов’язково освячують квіти та зілля на хрестах. А потім обривають ці живі “прикраси” й беруть додому. “Вважають їх цілющими й помічними від різних хвороб. Стараються хоч би гілочку мати у своєму домі, — зауважує ігумен. — Торік хрести замінили на металеві, бо дерев’яні почали псуватися. Раніше деякі сягали чотирьох метрів, а тепер встановили нові — заввишки близько 2,5 метра, щоб було легше прикрашати”.
Фото з архіву співрозмовника
Родина Ольги Наконечної — одна з тих, хто підтримує давню традицію. “Ще моя бабуся, а потім мама й тітка вбирали хрести. Згодом звичай перейняла і я, — розповідає співрозмовниця. — У 1963 році радянська влада закрила нашу церкву і зробила в ній склад зерна. Але люди зберігали пам’ять про храм і Хресну дорогу. У 1988 церкву знову відкрили, відновили Хресну дорогу за сприяння священника. Тоді ж відродили і давню традицію. Після мене хрести квітчали мої дві невістки, а тепер — онучки. Дуже пишаємося тим, що нашу традицію внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України”.
“До речі, у першу неділю після Успіння ми вшановуємо Монастироцьку чудотворну ікону. Першу згадку про неї датують 1530 роком, коли турки спалили церкву, а ікона залишилася неушкодженою, — додає ігумен Миколай Хмарний. — Ті, хто має труднощі з народженням дітей, звертаються до неї й дістають благословення стати батьками. Приходять люди і з іншими проблемами та знаходять допомогу й підтримку Пресвятої Богородиці”.
