Цього 23-річного хлопця з Америки звати Джуда, утім друзі називають його Юрою. Він чудово спілкується українською, вміє варити борщ, ліпити вареники і пекти паску, а вдома зберігає маленьке погруддя Шевченка. Почуття гумору в цього хлопця — на мільйон доларів! Тож наш текст — про життя Джуди в Україні, курйози, які трапилися з ним тут, сильні та слабкі риси українців, а також про стан медицини.
“Я родом з міста Детройта, штат Мічиган, — розпочинає розповідь хлопець. — В Америці зрозумів, що моє покликання — бути лікарем. Вартість навчання у США — дуже висока, тож я став шукати інші варіанти. Обрав Україну, бо колись тут навчалась моя тітка. Вона розповідала мені про Івано-Франківськ, про те, яке це гарне і спокійне місто. І, що важливо, — у тутешньому медичному університеті добре навчають. Уже шостий рік я живу тут”.
— Джудо, чому тебе називають Юрою з Коломиї?
— Якось я брав участь у змаганнях з баскетболу. І ніхто з гравців не міг правильно вимовити моє ім’я — мене називали то Джудах, то Джура. Тоді я сказав, аби звали мене Юрою. Позаяк змагання відбувалися в Коломиї, то так я і став Юрою з Коломиї, хоча насправді живу і навчаюсь в Івано-Франківську.
— Як ти вивчав українську мову?
— Я такий чувак, який обожнює зі всіма спілкуватись. Тому без знання мови мені ніяк. Ну от як вести бесіди з вашими прекрасними жінками, не володіючи українською? Та і в лікарнях багато людей, особливо стареньких, які не розуміють англійської, а для того, аби їм допомогти, я мушу з ними спілкуватись українською. Загалом вважаю, що всі українці повинні говорити українською, це абсолютно логічно!
Загалом вважаю, що всі українці повинні говорити українською, це абсолютно логічно!
— За який час опанував мову і з якими труднощами зіткнувся?
— На те, щоби розуміти людей і відповідати їм, я витратив 4 — 5 місяців. Спілкувався з україномовними друзями, вчився на підготовчому відділенні університету. Пам’ятаю перше заняття — нам розповідали про алфавіт. І от 1 годину 30 хвилин я намагався правильно вимовити звук “г”! Мені досі це важко дається. Ви не уявляєте, яких зусиль треба докласти, аби сказати слово “гуляти”. Важко мені даються також “и” та “ь”. А ще я просто обожнюю оці ваші префікси — їх багато, і вони змінюють значення слва: доїхати, приїхати, від’їхати, під’їхати...
— Курйози траплялись?
— Авжеж! Наприклад, якось у магазині купував воду. Хотів сказати, що я зараз усе оплачу, а вийшло “я плАчу”. Люди розсміялись, а продавчиня сказала: “Та не плач, це ще не дуже дорого!” — Або ж залицявся до дівчини й замість того, щоб сказати “Попелюшка”, назвав її не дуже пристойним словом, випадково додавши літеру “ш” перед літерою “л”, — згадує Джуда. — При цьому не міг зрозуміти, чому вона мені відмовляє.
— Які риси українців тебе здивували чи вразили найбільше?
— Думаю, українці занадто серйозні. Американці — відкритіші. Вони б ніколи не відмовились відповісти незнайомій людині на “Привіт! Як справи?” А от в Україні, коли я про таке запитував перехожих, вони дивились на мене, як на бовдура, лякались, тікали.
Рівень расизму в Україні — доволі високий. Люди можуть підійти до тебе на вулиці й прямо в очі говорити всілякі дурниці.
Рівень расизму в Україні — доволі високий.
Зате українці — дуже гостинні! Коли я був у гостях у мого друга, його мама та бабуся накрили величезний стіл і не випускали нас, доки ми все не з’їмо.
— Ти ведеш блог, в якому показував, як вариш борщ, ліпиш вареники. А яка українська страва подобається тобі найбільше?
— Вареники з чорницею у сметані! В Америці такого не скуштуєш! От незабаром збираюсь готувати сирники. Певен, що це теж має бути смачно! Прийдете? О, ще я дуже люблю пекти торти. Але нікому не кажіть про це, добре?
— Домовились! А українське спиртне вже куштував?
— Так! Загалом я вживаю міцні напої доволі рідко. Але якось мені випала нагода спробувати з друзями домашній самогон. І не питайте, які в мене враження від нього, бо я нічого не пам’ятаю! Був я і дружбою на українському весіллі. Мене вразило, як багато українці п’ють! Боюся навіть уявити, скільки за той вечір випили гості!
— Як тобі загалом українське весілля?
— Мені сподобалась традиція зустрічати гостей хлібом та сіллю. Ооо, а ваші пісні! Я просто обожнюю “Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела...” Ми її співали на весіллі. А ще я дізнався про вашу традицію кричати “Гірко!” — а в мене, до слова, була дуже гарна дружка!
— Читаєш українською? I, до речі, звідки у тебе погруддя Шевченка?
— Якщо чесно, я рідко читаю українською. Більше до вподоби українські фільми. А погруддя — це подарунок моєї подруги на Миколая.
— Ти — майбутній лікар. Яку спеціальність плануєш обрати в майбутньому?
— Хочу стати педіатром, бо дуже люблю дітей.
— А як тобі рівень медицини в Україні?
— Здебільшого у лікарнях застосовують застарілі методи лікування, протоколи, які вже у минулому. Багато медичних закладів потребують ремонту та нового обладнання. А лікарі отримують дуже маленькі зарплати, за які важко прожити. Це одна із причин, чому хочу повернутись додому, в США. Хоч Україну і українців я насправді дуже полюбив!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому гравці і вболівальники обурені карантинними правилами футботлу
