У колекції — вироби зі скла, паперу, популярні у повоєнний та “хрущовський” періоди.
“Новорічні прикраси увійшли в доми українців у другій половині ХІХ століття. Спочатку це були вироби ручної роботи з вати, паперу, фарбовані шишки тощо. Люди могли прикрашати ялинку горішками, яблуками. Скляні прикраси були дуже дорогими, тому мало хто міг їх дозволити собі, — розповідає наукова співробітниця Рівненського обласного краєзнавчого музею Ольга Морозова. — У тій частині України, яка входила до Радянського Союзу, у 1925 — 1935 роках було заборонено святкувати Новий рік та прикрашати ялинку. Після скасування заборони почали знову виготовляти прикраси на фабриках. Їх розписували вручну. На скло наносили клей і зверху занурювали у спеціальні порошкові фарби. Також у той час були популярні прикраси на ялинку, які робили за технологією намиста. Це так звані лускавки.
Після польоту людини в космос з’явилися космонавти, ракети, планети. За часів Хрущова, який у 1960-х роках відвідав Америку, ялинку стало модно прикрашати скляними оздобами у формі кукурудзи. Виготовляли навіть спеціальний набір, який був розрахований на невеликі “хрущовки”. Там були прикраси маленького розміру. У нас зберігся такий — груша і два перці. Однак люди хотіли бачити і щось близьке, таке, що зігріває душу, тому з’являлися з часом будиночки, діти на санчатах, різні тварини. Зірка на верхівці ялинки символізувала спочатку вифлеємську. А вже у радянські часи її замінили на червону комуністичну”.
Особливе місце у ретроколекції музею мають прикраси, які свого часу виготовляли у Рівному, як-от Дід Мороз і Снігуронька. “Згадки про Діда Мороза є ще з 1948 року, а от Снігуроньку йому до пари стали робити щойно у 70-х роках, — зауважує Ольга Морозова. — Ялинки в оселях тоді ставили зазвичай живі, але у селах традиційно був і дідух — перший обжинковий сніп. Штучні деревця набули популярності наприкінці 1980-х років та на початку 1990-х. Тоді ж з’явилися ялинки з гірляндами, які мерехтять. Спершу в містах, а вже потім і в селах. Із архівних фото, які маємо у доступі, відомо, що українці ніколи не прикрашали дім вінками із хвойних гілок, ця традиція прийшла до нас із Заходу. Також тепер поширюється мода чіпляти тканинні банти на новорічне дерево. Це ми запозичили в американців”.
На думку співрозмовниці, зберігати давні ялинкові прикраси потрібно, бо це — зріз певної епохи. “Всім же цікаво, як жили наші бабусі й дідусі. Оздоби зі скла потребують особливого догляду, тому нині багато хто обирає такі, що не б’ються. Тож, якщо маєте старі ялинкові прикраси, і вони вам не потрібні, приносьте їх до музею”, — резюмує Ольга Морозова.
