Його “Плем’я” здобуло неймовірну кількість нагород — майже п’ятдесят! Лише на Каннському кінофестивалі стрічка Мирослава Слабошпицького здобула три відзнаки. Тож не дивно, що режисера, якому 17 жовтня виповнюється 45 років, помітили у Голлівуді.
— Мирославе Михайловичу, де застане вас ця дата: вдома чи за кордоном?
— У Києві. Не планую ніяких урочистостей з приводу ювілею і хочу провести його за роботою. Це — найкраще свято. (Усміхається). Доки дозволяє здоров’я, треба працювати. Тим більше, що нині маю три проекти, один із яких — український, а два — американські...
До речі, 40-річчя застало мене на сцені Лондонського кінофестивалю, де я отримував приз за найкращий фільм. Здавалось би, це було зовсім недавно, аж хоп — і тобі вже 45. (Сміється).
— Прем’єра “Племені” відбулася п’ять років тому в Каннах, зібравши потім величезну кількість призів. Цікаво, де ви їх зберігаєте?
— Нагород справді дуже багато — під п’ятдесят. Точну кількість ми ніяк не можемо порахувати. (Усміхається). Усі ті статуетки стоять на поличках скляної шафи. Правда, доволі безладно. Час від часу дружина протирає їх від пилу, а також від патини. В останньому випадку в хід іде зубна паста, тож возитись із фігурками доводиться довго та нудно. (Сміється). Можливо, згодом зроблю вдома спеціальні ніші в стінках, куди можна буде ставити призи. Принаймні в квартирах деяких колег, які серйозніше ставляться до своїх “трофеїв”, я такі свого часу бачив.
— Ви згадали про три проекти, над якими нині працюєте. Якщо не секрет, що це за фільми?
— Перший — екранізація роману “Тигр”, яку для студії Focus здійснюватимуть продюсерські компанії Даррена Аранофскі й Бреда Пітта. Цей проект, у який мене запросили рік тому, якраз на стадії девелопменту. Тобто він “живий” та рухається вперед. Натомість про другий американський фільм ніяких подробиць розповісти наразі не можу. Самі розумієте — Голлівуд. (Усміхається).
Щодо третьої стрічки, то вона називається “Антропоцен”. Це — екологічний трилер, події якого розгортаються у Чорнобилі. Ідею картини я виношував і розробляв понад двадцять років. Там тільки візуальні аспекти розписані на 900 сторінках! Бюджет проекту — 116 мільйонів гривень, 48 з яких — державні. (Звичайно, кошторис замалий, але я ж розумію, що це український фільм). Зйомки мають розпочатись уже наступного року.
— Свого часу ви засвітились на екрані ще й як актор, зігравши у стрічці “Моя бабуся Фанні Каплан”. Нові запрошення не надходили?
— Пропозиції є, але не надто цікаві. Якби з’явилось щось справді вартісне, я би знайшов час у щільному графіку. Адже з приємністю згадую свій акторський досвід. Це було весело! (Усміхається). Усі бігають довкола тебе й здувають пилинки. Зайшов у кадр, вийшов із кадру — і все. А на режисерові висить чортова дюжина проблем, які треба вирішувати... З іншого боку — дуже хочеться “створювати світи”. Так, це досить складно, затратно (насамперед енергетично), але... Коли бачиш потім усе на екрані, це найвища насолода і найвища винагорода, яка тільки може бути.
— Скажіть, у вас є шкідливі звички? Чи до 45 років ви їх позбулися?
— Я не п’ю спиртне, не вживаю наркотики і взагалі — зразковий сім’янин. Мене майже можна канонізувати. (Сміється). Єдина шкідлива звичка — куріння. Колись пробував кинути, але довше як три місяці не витримав. Причому знову закурив на своєму весіллі в 2001 році. Вийшов тоді з РАЦСу, попросив у водія машини, яка везла нас із дружиною, сигаретку. Затягнувся — чи то від стресу, чи то від щастя — і з того часу вже не зупинявся. (Усміхається). На знімальному майданчику я тепер дуже багато курю. На жаль.
Читайте також інтерв'ю з американською астронавткою українського походження.
