Вишите майстер зазвичай дарує друзям. Каже, що планує створити вишиванку для племінника, який захищає Україну.
Пан Василь за фахом — правник, працював у різних органах влади. Власне, перебуваючи на керівних посадах, і взявся за голку й нитку, аби відродити буковинську вишивку. “Жили ми у селищі Берегомет, — розповідає 72-річний майстер. — Моя родина дотримувалася предковічних народних традицій. Світлої пам’яті мама Емілія вміла добре вишивати, прясти, ткати, шити, писати писанки”. У 18 років Василь попросив маму вишити йому сорочку. І донині з теплотою згадує творіння рук неньки: червоно-чорну вишиванку.
Коли Василь Марчук вступив до Харкова, у тоді ще юридичний інститут (нині Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. — Авт.), то навіть там носив вишиванки. “Чи не боялися так одягатися?” — питаю. Буковинець зауважує, що на Сході його постійно називали “бандерою”, але він на це не зважав. І додає, що згодом багатьом однокурсникам з різних областей вишив і подарував сорочки з традиційними буковинськими візерунками.
А вишив пан Василь свою першу сорочку жовто-синіми нитками, тобто у барвах національного стяга, у далекому 1992 році. Коли через п’ять років його обрали головою Вижницького районного осередку Всеукраїнського товариства “Гуцульщина”, то ще активніше взявся за вишивання. Вишиває майстер простим хрестиком. В його роботах переважають геометричні та рослинні орнаменти. Вовняні нитки на сорочки купує у прикарпатському Косові. До вишиття майстер завжди береться з молитвою. А коли вишиває, то не думає про щось сумне чи погане, бо тоді робота не задасться.
У колекції Василя Марчука понад 40 власноруч вишитих сорочок, ще понад сотню він роздарував. Буковинець майже щодня одягає вишиту сорочку. А коли з’являється у Вижниці в звичайному одязі, то знайомі дивуються. Бо не звикли бачити Марчука без вишиванки.
Фото з архіву Василя Марчука
Візерунки для однієї сорочки майстер-аматор може вишивати від 10 до 25 днів. Швидкість роботи залежить від складності орнаменту, його ширини, зрештою — від вільного часу майстра. За його словами, купити добротну вишиту сорочку ручної роботи у магазині чи на ринку нині можна від 8 тисяч гривень. А якщо вишивати її самому, то виріб обійдеться у чотири-п’ять разів дешевше.
До речі, пан Марчук від семи років грає на дримбі. Цей простий музичний інструмент, як і вишиванка, завжди з ним.
