Олександр Гаврилюк має художню і педагогічну освіти. Майже 30 років пропрацював учителем фізкультури. Коли почалося повномасштабне вторгнення, без вагань став на захист рідної країни. Після демобілізації за віком повернувся до рідного ліцею. А ще — почав писати для побратимів ікони.
“Малював я з дитинства. Мистецький хист перейняв від старшої сестри Валентини. Згодом навчався у Ковельському художньому училищі, де здобув фах художника-різьбяра, — розповідає 60-річний волинянин. — Відслуживши в армії, працював на одному із заводів”. Але виконувати монотонну роботу панові Олександру не подобалося, тому змінив фах. Закінчив педінститут і став учителем фізкультури.
На початку 1990-х, коли педагогам по пів року не платили зарплату, волинянин почав різьбити. Якраз у той час відкривалися й відновлювалися десятки святинь. Олександр Гаврилюк з гордістю зізнається, що вирізьбив багато скульптур для костелів у Ківерцях, Торчині, Затурцях. “Паралельно працював у школі, — каже ветеран. — Вчителювала й моя дружина”.
У перший день великої війни 57-річний волинянин хотів доєднатися до тероборони. Але його не взяли через вік. Тоді пішов у військкомат, сказав, що попри роки, — у добрій фізичній формі й може дати фори навіть молодим. Ці аргументи подіяли. Служив пан Олександр (позивний “Йосипович”) у мобільно-вогневій групі 39-го зенітного ракетного полку. Був стрільцем, має звання старший солдат.
Коли потрапив у госпіталь через травми, почав писати ікони для побратимів. Під руку тоді підвернулися ящики з-під патронів. Саме на них зобразив перші дві ікони: Богородицю з малим Ісусом та образ Христа (за мотивами Нерукотворного образа Спасителя з хустки святої Вероніки). “Було трохи незвично малювати на дошках, де ще донедавна лежала зброя, — зізнається митець. — Але наснаги додавало те, що ці ящики трансформуються в ікони-обереги для наших захисників”. Каже: коли подарував образи побратимам, вони були дуже зворушені.
Як воїну виповнилося 60 років, його демобілізували. Та всидіти вдома ветеран не міг, тим паче, що його знову покликали до педагогічної праці. Тепер він викладає фізкультуру та “Захист Вітчизни” у Ківерцівському ліцеї №4. А у вільний від вчителювання час у власній майстерні пише для побратимів ікони на ящиках з-під патронів, гранат і на використаних гільзах. Перед роботою майстер зачищає поверхню, але лише там, де має бути лик Христа, Богородиці чи святого. Простим олівцем спершу робить на поверхні ескіз, а далі розписує його олійними фарбами. Над однією іконою може трудитися від трьох до семи днів, усе залежить від складності малюнка й величини образа.
