Попри те, що чоловікові 74 роки, він не сидить на пенсії склавши руки. А виготовляє... скрипки. Каже: це ремесло опанував шляхом спроб і помилок.
“Я родом із Вінниччини, де навчався у школі-інтернаті. Саме там уперше й побачив на шафі стару скрипку, вона була розладнана. І що ви думаєте?! Постійно підходив до неї й хотів довести до ладу, щоб вона знову зазвучала. Втім, тоді це не вдалось. Але мрія займатись скрипками засіла глибоко в душі, — розповідає Павло Брижатий. — Після школи я навчався у Вінницькому педагогічному університеті й за розподілом опинився у селі Хацьки. Тут і в школі працював, і сільським головою був. Якось знайшов на вулиці розбиту скрипку, вирішив забрати уламки додому. І згадав про свою давню мрію — самотужки виготовити інструмент. Та робота й родина багато часу забирали, тому повернувся до мрії тільки тоді, коли вийшов на пенсію. Так як у студентські роки займався різьбою по дереву й навіть свого часу робив дерев’яні маски, то мав певне розуміння процесу. Інформацію про виготовлення інструмента вивчав в обласній бібліотеці, але її було дуже мало. Тоді шукав в інтернеті. Цікавився всесвітньо відомими майстрами й дійшов висновку: для того, аби створити скрипку, треба ідеально розуміти закони музичної акустики. Адже від деревини, з якої роблять інструмент, залежить тембр і сила звуку. Так само велике значення має рельєф і товщина дек скрипки, форма ефів, характер лакового покриття, об’єм повітря у корпусі... Першими власноруч зробленими інструментами розтоплював грубу, бо мені не подобалось звучання. Вже й не згадаю, скільки таких було, але чимало. Дуже допомогла мені порадами викладачка музики з села Степанки. То потім вона й на сільському концерті заграла на моїй скрипці. Звук був фантастичний, усі були приємно вражені. А згодом на моїх інструментах грали навіть скрипалі з Черкаського музичного училища”.
Павло Брижатий змайстрував близько двох десятків скрипок. Одну з них подарував музичному училищу у Великій Британії, де викладає його дочка. Дещо продав за символічні кошти, багато інструментів зберігає вдома. Каже: кожен із них — унікальний, із власним характером. Для виготовлення скрипки умілець використовує ялину, клен, ясен.
“Наприклад, клен міцний, то найбільше підходить для центральної частини скрипки. Бук, граб, груша йдуть на різні деталі, тоді в такому поєднанні інструмент краще резонує. Тепер на скрипку витрачаю один-півтора місяця. Майже не застосовую техніку, все своїми руками. Вирізаю, загинаю, зачищаю деревину. Тоді проклеюю заготовки до майбутніх інструментів. Відтак фарбую і лакую скрипки, — зауважує майстер. — Скрипка повинна співати, як людина, адже цей інструмент дозволяє передавати найтонші відтінки почуттів. У планах — зробити набір для троїстих музик. А також — самому опанувати гру на скрипці”.
