У сходженні взяли участь четверо ветеранів з ампутаціями — Олександр Міхов, Михайло Матвіїв, Владислав Шатіло й Роман Колесник. А також — їхня посестра Ольга Єгорова, яка теж зазнала важких поранень на війні.
Загалом експедиція на Кіліманджаро, а якщо точніше — на найвищу її точку — пік Ухуру (5895 метрів), зайняла шість днів: чотири дні українці піднімалися вгору й два — спускались.
“Ми всі вперше були на такій висоті й не знали, як поведеться організм, — розповідає Михайло Матвіїв з позивним “Грізлі”. — На висоті три тисячі метрів у всіх розболілась голова. Спочатку на дві-три години допомагали таблетки, але що вище ми піднімалися, то менше було кисню і таблетки переставали діяти. Біль був шалений. А ще в мене підвищилася температура, плюс протез натер культю, стала кровоточити рана. Але ніхто з нас навіть і не думав зупинятись”. Частину ноги Михайло втратив у грудні 2023-го. Того дня у районі населеного пункту Велика Новосілка, що на Донеччині, під час зачистки ворожих позицій воїн наступив на протипіхотну міну.
“Коли стартували біля підніжжя, була спека, йшли в одних футболках і не встигали витирати піт. Першу ніч ми заночували в наметах, а на“Грізлі”. — На висоті три тисячі метрів у всіх розболілась голова. Спочатку на дві-три години допомагали таблетки, але що вище ми піднімалися, то менше було кисню і таблетки переставали діяти. Біль був шалений. А ще в мене підвищилася температура, плюс протез натер культю, стала кровоточити рана. Але ніхто з нас навіть і не думав зупинятись”. Частину ноги Михайло втратив у грудні 2023-го. Того дня у районі населеного пункту Велика Новосілка, що на Донеччині, під час зачистки ворожих позицій воїн наступив на протипіхотну міну.
“Коли стартували біля підніжжя, була спека, йшли в одних футболках і не встигали витирати піт. Першу ніч ми заночували в наметах, а наму кілометру над рівнем моря, це десь понад 12 кілометрів ходу. Перед фінальним “штурмом”, який розпочався опівночі, помічники з речами нас залишили. Був лише місцевий гід, який знав дорогу, та ліхтарики. І десь о сьомій ранку, перемагаючи втому, біль і сонливість, ми таки дісталися вершини”. Коли виснажена, але незламна група українців ступила на вершину, її зустріли оваціями альпіністи-іноземці. Вони й допомогли ветеранам розгорнути шестиметровий синьо-жовтий стяг.
“Фізичних сил дійти на вершину в нас не було взагалі. Все робилось лише “на характері”, — розповідає інший учасник експедиції Роман Колесник. — Я в цю мить пригадав, як поранений стікав кров’ю на полі бою. Був варіант: або боротись за своє життя до кінця, або... І я вирішив боротись. Так було й дорогою до Ухуру”.
Цим сходженням наші ветерани не хотіли встановлювати жодних рекордів. А лише показати побратимам, що, навіть втративши кінцівки, можна й далі повноцінно жити. Головне — не здаватись.
“Я все життя у спорті. Але ще ніколи не відчував такого фізичного навантаження і такого виснаження, — додає віцечемпіон світу з паралімпійського джиу-джитсу Олександр Міхов. — Навіть коли на фронті відірвало ногу, здається, було легше. (Усміхається). Але ми йшли на вершину, підтримуючи одне одного і словами, і руками...”
