16 жовтня “Експрес” святкує 29-ту річницю з дня виходу першого номера газети. Тож новий текст у проекті “Знайомство з журналістами “Експресу” — особливий: 51-річний журналіст Богдан Бондаренко, який працює у редакції з червня 1996 року, розповідає не лише раніше не відомі широкому загалу подробиці свого життя, а й ділиться закулісними історіями про спілкування з зірками — як українського, так і світового масштабу. За час роботи він поспілкувався приблизно з двома тисячами відомих людей! Саме фото Богдана Бондаренка прикрашає першу сторінку “Телеекспресу” в цьому номері.
“ПРО ІНТЕРВ’Ю З БРЕДБЕРІ Я ДОМОВЛЯВСЯ 10 РОКІВ!”
— Богдане Володимировичу, чому обрали саме журналістику?
— У моїй сім’ї завжди панувала творча атмосфера. Мама — художниця та поетеса. Тато — зоолог, науковець. Він теж писав вірші, є автором науково-популярних книг. Молодший брат — письменник. І у мене теж душа лежала до творчої професії.
З дитинства я захоплювався багатьма акторами, музикантами, модельєрами. Тож мріяв взяти інтерв’ю у своїх кумирів. Моя мрія здійснилася!
— Домовитися про інтерв’ю із зіркою світового масштабу — завдання не з легких. Розкажіть читачам про закулісся цього процесу.
— Домовляння можуть тривати роками. Приміром, з акторкою Софі Марсо, яка стала відомою після фільму “Бум”, домовлявся чотири роки! Я шукав різні варіанти, як її вмовити. Дізнався, що вона була заміжня за колишнім львів’янином-режисером. Вирішив спершу взяти інтерв’ю у нього — в їхньому домі у Польщі. І там зустрівся із Софі, яка приїхала з Франції на вихідні! Через два місяці ми таки поспілкувалися у Парижі. Після інтерв’ю вона написала на звороті фото: “C’est tres bien”, що означає “Це було дуже добре”. Так, звучить трішки двозначно. (Усміхається).
Париж. З актрисою Софі Марсо. Вересень 2000 року.
Ну а щоб записати інтерв’ю з одним із найвідоміших американських письменників-фантастів Реєм Бредбері, мені знадобилось 10 років!
— У вас було чимало закордонних відряджень. Мабуть, без курйозів не обходилось?
— Так, траплялось різне. Наприклад, цікава історія з організацією інтерв’ю письменниці Франсуази Саган. Мій перекладач зателефонував начебто її секретарю — і вони домовились про зустріч у Парижі. Та через недосконалість французької мого помічника закралась прикра помилка... І ось уявіть: я купив квіти, приїхав за вказаною адресою. Мені на зустріч виходить господиня дому — але аж ніяк не схожа на ту, до якої я приїхав. Каже: я Франсуаза, але ні, не Саган. Не уявляю, з ким домовився про інтерв’ю мій помічник.
(Сміється). Я подарував тій жінці квіти й пішов. Але та поїздка не була даремною, адже через декілька днів мені вдалось поспілкуватися зі співачкою Мірей Матьє.
— А бувало таке, що зірки не приходили на заплановане інтерв’ю?
— Звичайно! Якось я прилетів у Париж, щоб зустрітись з французькою співачкою Патрісією Каас. Зателефонував її продюсеру, а він каже, що інтерв’ю відбудеться... через півтора тижні! Я не міг так довго жити в дорогому готелі, тож спершу переселився у дешевший, а потім узагалі ночував на матраці в підвальному приміщенні, де переодягався персонал готелю. Бували й інші курйози, пов’язані з графіком. Якось у мене мала відбутись зустріч з П’єром Рішаром об 11.00 у Парижі, а в той самий день о 15.00 в Амстердамі — з Сільвією Крістель, відомою за фільмами про Еммануель. Щоби все встигнути, напередодні я повністю пройшов маршрут від кафе, де мала відбутись розмова з Рішаром, до метро та вокзалу, звідки вирушав поїзд у Нідерланди. Так я вирахував точний час на подолання маршруту. Все встиг!
Париж. З актором Жаном-Полем Бельмондо. Березень 1997 року.
— Спонтанні інтерв’ю зі знаменитостями траплялось робити?
— Так, наприклад музу Сальвадора Далі — співачку та модель Аманду Лір — я записав спонтанно. У Каннах я мав зустрітись з Гектором Бабенком, бразильсько-аргентинським кінорежисером. Та за годину до зустрічі отримав факс, що він не зможе мене прийняти, бо зайнятий. Я все одно пішов до готелю, вдаючи, що ніякого повідомлення не бачив. Гектор просто відпочивав собі на дивані, а неподалік Аманда Лір давала інтерв’ю якомусь телеканалу. Блискавично вирішив, що хай Бабенко відпочиває далі, а я краще поспілкуюся з Амандою. Це неймовірна жінка!
А якось модельєр П’єр Карден скасував зустріч. Засмучений цим фактом, я йшов до метро й дорогою випадково зустрів Робера Оссейна, виконавця ролі Жоффрея де Пейрака в серії фільмів про Анжеліку. І мені вдалось домовитися з ним про інтерв’ю!
Париж. З кутюр'є П'єром Карденом. 28 січня 2009 року.
— Але з Карденом ви потім усе ж поспілкувались, і не раз!
— Так, загалом з ним вийшло приблизно десять інтерв’ю. Також спілкувався з іншими легендами світу моди. Тричі брав інтерв’ю в Юбера де Живанші, навіть бував у нього вдома. Як і в японсько-французького модельєра Кензо, який пригощав мене чудовим чаєм. І в дизайнерки Соні Рікель, бабуся якої родом з України. І це не весь список відомих модельєрів, інтерв’ю з якими публікував “Експрес”.
Париж. З модельєром Кензо. 19 січня 2011 року.
— Як щодо лауреатів Нобелівської премії та “Оскара”?
— Загалом опубліковано вісім інтерв’ю з нобелівськими лауреатами. Зокрема, я тричі спілкувався з Лехом Валенсою, експрезидентом Польщі. Щодо “Оскара”, то мав розмови з композиторами Франсісом Леєм, Енніо Морріконе та Мішелем Леграном. До речі, останній свої три золоті статуетки тримав просто на батареї!
— Знаю, що у вашій роботі був і містичний випадок...
— Так. Під час інтерв’ю з сином Жерара Депардьє — Гійомом — я запитав, де він себе бачить через 10 років. Той відповів, що у труні. Через 10 років він помер...
“ДЕЯКІ АВТОГРАФИ ЗБЕРІГАЮ У БАНКІВСЬКОМУ СХОВИЩІ”
— У вас вдома, мабуть, чимала колекція автографів знаменитостей?
— Так, маю автографи Шерон Стоун, Джона Траволти, Мартіна Скорсезе, Алена Делона, Жана-Поля Бельмондо, AС/DC, Сігурні Вівер. Деякі речі я навіть зберігаю у банківському сховищі.
Автограф дизайнерів Доменіко Дольче і Стефано Габбана: "Читачам "Ескспресу" з любов"ю". 2000 рік.
До речі, якось на Каннському кінофестивалі я попросив автограф для читачів газети “Експрес” у Джонні Деппа. Очевидно, моя англійська не була достатньо хорошою, і актору почулося не “Експрес”, а “Ікс-прес”. Тож він написав початкову літеру не Е, а Х (саме так маркуються еротичні видання. — Авт.), додавши “Why not?” Тобто — “Чому б і ні?”
Щоб отримати унікальні фото, інколи доводилось хитрувати. Наприклад, під час того ж Каннського кінофестивалю у мене була акредитація журналіста, а не фотографа, а це — різні рівні допуску до зірок. Фотографи могли знімати біля самісінької червоної доріжки. Щоб бути серед них, я одягнув смокінг і пробрався туди. Декілька годин зблизька знимкував світових кінозірок, аж поки “конкуренти” мене не видали охороні...
Автограф Кензо: "Богдану з дружбою". 1998 рік.
— Що ще у вашій колекції?
— Серед пам’ятних речей — персональні запрошення для мене у Францію від П’єра Рішара та шансоньє Шарля Азнавура. Зберігаю листування з Бріжит Бардо. На запитання вона відповідає письмово. Причому робить це від руки — велетенськими каракулями. Пригадую, в одному з листів вона пожартувала: “Одному ББ від іншої ББ”.
Автограф Бріжит Бардо: "Богдане, дякую". 2004 рік.
— Ви дарували знаменитим жінкам на інтерв’ю квіти, а чи отримували подарунки взамін?
— Я дарував не лише квіти. Наприклад, скандальний кінорежисер Тінто Брасс напередодні нашої зустрічі замовив чорну ікру та пляшку горілки. (Усміхається). Я теж отримував подарунки. Приміром, італійська модельєрка Лаура Біаджотті подарувала мені парфуми Roma з легкою ноткою ванілі, які невдовзі стали моїми улюбленими. Єжи Гоффман — книгу про те, як знімав фільм “Вогнем і мечем”. Також у мене чимало дизайнерських футболок, сорочок. Скажімо, від Лучано Бенеттона я отримав худі (светр. — Авт.).
— На вашому рахунку — сотні інтерв’ю з українськими зірками. Зокрема, ви — автор першого інтерв’ю з “Океаном Ельзи”, яке опубліковане в газеті “Молода Галичина” в 1995 році. Знаю, що розмова переросла у справжню дружбу...
— Багато років товаришую з учасниками гурту. Ми разом проводили дозвілля, святкували дні народження, подорожували — двічі були в Німеччині та Франції. А оскільки Славко Вакарчук у Львові жив неподалік від мене, то свого часу навіть заходив до нього на обіди. Тепер підтримую чудові стосунки з хлопцями, які пішли з групи, — Павлом Гудімовим і Юрком Хусточкою. Я й далі великий шанувальник цієї групи.
“Я СХУД НА 30 КІЛОГРАМІВ”
— Поговорімо про ваше особисте. Знаю, що ви ведете здоровий спосіб життя. Як до цього дійшли?
— У певний момент зрозумів: щоб рухатися у нормальному ритмі далі, треба змінити звички. Зовсім не вживаю спиртне вже понад 10 років, не курю — 15. До речі, коли кидав курити, влаштував собі випробування: їдучи на відпочинок, взяв із собою два блоки сигарет, щоб перевірити свою витримку. Цигарки пролежали в сумці два тижні. Так я переконався, що моє рішення позбутись шкідливої звички — остаточне.
Також я схуд на 30 кілограмів — із 115 до 85. Для цього змінив свій раціон. За жодних обставин не вживаю борошняні вироби, смажене, солодке.
— А якій їжі надаєте перевагу?
— У моєму раціоні — варена риба, індичатина, овочі, фрукти та каші. Моя улюблена — житня. Для мене немає нічого смачнішого, ніж житні пластівці з маслом.
— Яке у вас хобі?
— Жонглювання. Захоплююсь цим з дитинства. Таке заняття дуже корисне для мозку, також воно допомагає боротися зі стресом. Опанував жонглювання трьома й чотирма м’ячами, а тепер намагаюсь — п’ятьма.
— Богдане Володимировичу, яка у вас мрія?
— Мрію побувати в Японії — зокрема тому, що там живе мій улюблений письменник Харукі Муракамі. Я прочитав усі його книги! У багатьох героях впізнаю себе. Мені б дуже хотілось зробити з ним інтерв’ю.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Максимом Кідруком
