Роман Айдибалов — із Новограда-Волинського, що на Житомирщині. Закінчив Київський національний лінгвістичний університет за спеціальністю “перекладач китайської мови”, працював за фахом. Також спробував себе у сфері продажу побутової техніки та в галузі хімічної промисловості. Втім платня, яку пропонували, не задовольняла. Тож у 2014-му вирішив шукати роботу за кордоном. І зупинився на позиції дайвінг-інструктора.
“Дайвінгом я займаюсь із 2008-го — пірнав у річках, озерах, кар’єрах та Чорному морі, — розповідає Роман. — А в 2014 році пройшов інструкторські курси в Україні, щоб мати ліцензію. Коштували вони три тисячі доларів”.
Роботу дайвінг-інструктора чоловік шукав на сайті jobmaldives.com та у спеціальній базі, яка доступна ліцензованим інструкторам, — там є дошка оголошень з контактами роботодавців.
“Тож я написав одному готелю, який шукав інструктора, — розповідає Роман. — До листа прикріпив резюме, де розповів про свій досвід у дайвінгу, наявність ліцензії, додаткові навички, володіння іноземними мовами. На відповідь чекав менше доби. Далі була онлайн-співбесіда з роботодавцем — вона пройшла успішно, і мене взяли на роботу. Перевагою було моє знання китайської, адже там багато туристів з КНР, та кож таку оперативність можна пояснити великим браком кадрів у цій сфері”.
Працедавець оформив Романові робочу візу, це тривало близько двох тижнів. “Я купив авіаквитки і полетів! — каже чоловік. — При в’їзді в країну треба було мати закордонний паспорт, медичне страхування та сертифікат про професійну кваліфікацію”.
Перший контракт Романа був на 11 місяців, віза — на такий самий термін. Він працював у резорт-готелі острова Дхонакухлію. Тепер працює на острові Південний Мале.
“Після завершення контракту я покидаю країну, укладаю новий контракт, відкриваю візу і повертаюся”, — каже він. На роботі у Романа чимало табу: не можна заходити на гостьову територію, не можна відвідувати кімнати іншого персоналу, після 22.00 належить бути лише в своїй кімнаті.
“Працівники готелю живуть в окремій зоні — двоповерхових бараках з кімнатами на 2 — 4 особи, — розповідає Роман. — Жіночий барак — окремо від чоловічого. На території бараку є все необхідне: їдальня, пральня, адміністрація”.
Робочий день у Романа офіційно триває від 8.00 до 18.00, проте іноді доводиться працювати значно довше. “На місяць у мене лише 4 вихідні, але їх дають тільки якщо немає великого потоку туристів, — ділиться він. — Був час, коли я працював три місяці без жодного вихідного!”
Був час, коли я працював три місяці без жодного вихідного!
Робота дайвінг-інструктора, каже чоловік, важка фізично та нервова. “Ми відповідаємо за життя і здоров’я туристів. Часто працюємо з дітьми, що вимагає ще більшої пильності, — пояснює він. — Треба постійно носити важке спорядження — балони, наприклад. За перші три місяці роботи на Мальдівах я схуд на 20 кілограмів!”
Середня температура повітря на островах ніколи не опускається нижче +27 градусів, а води — завжди перевищує +28. “Звикнути до такого клімату теж непросто”, — додає Роман.
Утім, попри всілякі труднощі, чоловік каже, що дістає від роботи неабияке задоволення. “Дайвінг — це часто справжня пригода! Якось, пригадую, під час занурення у кораловому рифі під водою раптом стало темно. Спершу подумав, що розпочався дощ. Та коли підвів голову, то побачив ліниві помахи величезного плавника — прямо наді мною пропливла китова акула.
А ще невід’ємна частина роботи з туристами — організація освідчень. Наприклад, я ховаю обручку в гарній мушлі, а згодом пара пірнає, і чоловік одягає її на палець коханій під водою. Іноді у підводному ресторані підпливаю до скла з плакатом: “Виходь за мене”. Від цієї послуги туристи завжди у захваті! Коштує вона 200 — 300 доларів”.
Загалом же зарплата чоловіка — орієнтовно 3000 доларів на місяць. “На Мальдівах заробітчанин може чимало заощаджувати, — каже Роман. — Адже житло та харчування для працівників безплатні, гроші, власне кажучи, нема на що витрачати”.
Традиційна кухня на островах — дуже проста, каже чоловік. “Типовий сніданок — паста з тунцем, перемішана з кокосовою стружкою, цибулею, часником та чилі, — ділиться заробітчанин. — Її накладають на шматок чапаті — прісного хлібця, схожого на лаваш. На обід тут зазвичай їдять рис з копченим тунцем або рихакуру — для цієї страви кілька годин варять рибу, доки не утвориться тягуча густа патока. Часто готують гарудію — юшку, в якій плавають варені шматки тунця, кільця цибулі та чилі”.
Мусульманство, яке становить частину державної політики Мальдівів, вносить чимало особливостей у тамтешнє життя. На кожному острові є мечеть. Молодь відкрито не виступає проти релігії, але відчувається, що суворі рамки ісламу їй не до вподоби. До речі, не раз, коли наставав Рамадан — місяць посту, до нас у кімнати крадькома приходили молоді люди, щоб поїсти чогось смачненького, поки ніхто не бачить”.
У паузах між контрактами Роман прилітає в Україну — максимум на два місяці.
“Наразі ж повертатися надовше не прагну. Хочу до 45 років попрацювати за кордоном — побачити світ і стати максимально незалежним фінансово, — каже він. — Найважливіше, що я знайшов своє покликання. Сподіваюся, що знайду і своє кохання!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що мотивує безхатьків вакцинуватися проти ковіду
