Повномасштабне вторгнення росії в Україну якнайчіткіше продемонструвало справжнє нутро росіянина. Так, вони готові без ані тіні сумніву вбивати, гвалтувати та мародерити. Зовсім по-іншому поводяться наші військові. Наші декілька історій це підтверджують.
“Я ЇХ ДУЖЕ ПОЛЮБИЛА”
“Наприкінці березня один із підрозділів ЗСУ виконував бойові завдання в Малинському районі, що на Житомирщині. Військові базувалися в лісі біля села і час від часу брали воду з нашої криниці, — каже Тамара Наумова. — Я дуже зраділа, що вони до нас приїхали, адже після початку повномасштабного вторгнення у селі лишилася тільки моя сім’я, священник і ще один сусід. Якби прийшли рашисти, нас не було б кому захистити. А так мені одразу стало спокійніше за дітей, я змогла знову спокійно засинати”.
Одного дня дуже похолодніло, тож жінка пішла до військових і ультимативно сказала: “Тепер ви житимете в хаті моєї сестри”.
“Синоптики прогнозували до семи градусів морозу. Таж хлопці померзли б у тому лісі. А моя сестра тоді й так виїхала, то чого ж її хаті пустувати? — згадує жінка. — Отак, у сусідстві, ми прожили тиждень чи півтора. Я їм варила їсти, давала дрова, просила не соромитись — брати, чого потребують. А вони... вони були просто чудовими сусідами: ніколи не заходили у двір без дозволу, а коли зустрічали мою малечу, то
завжди пригощали солодощами. Я їх дуже полюбила!”
Прощаючись, військові сказали жінці, що залишили гостинець. Його жінка знайшла аж наступного дня. “Я здивувалася, коли побачила, якою охайною хлопці залишили оселю! А на столі лежали шоколадки, гроші та записка із написом: “Дякуємо! Ваші ЗСУ”, — розчулюється пані Тамара. — Я дуже розізлилась на них за ті гроші. Зателефонувала і кажу: “Хлопці, що ж ви коїте? Ви ж нас захищаєте, а наша допомога — то дріб’язок”.
А вони мені у відповідь: “То за електрику, їжу й дрова”. Просто чудові люди...”
“КРАДЕНЕ МАЙНО НЕ ДАЄ ЩАСТЯ”
Наталія Гуран до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну мешкала у дачному поселенні між Гостомельським аеропортом, Бучею та Бородянкою. 24 лютого у лісі неподалік її дому висадився десант, а наступного дня по вулицях уже їздили ворожі танки. Наталія прожила в окупації півтора місяця. Весь цей час вона переховувалась у будинку своєї сестри.
“Під час окупації орки активно мародерили. 9 березня вони почали обшукувати будівлі, а через три дні підігнали БТР, яким вибивали брами будинків, і складали в нього награбоване, — згадує Наталія. — Орки планомірно зачищали будинок за будинком. Лихої долі не уникнула і моя оселя. У мене вкрали машину і “вичистили” більшість цінного майна”.
Серед вкраденого був і вінчестер, де пані Наталія зберігала резервні копії документів та свої фотографії. Жінка вже змирилася з втратою, але на цьому історія не закінчилась.
“22 квітня мені зателефонував військовослужбовець Віталій. Він повідомив, що ЗСУ вивело з ладу БТР, у якому і знайшли мій вінчестер. Віталій не полінувався знайти мої контакти і через волонтерів повернув вкрадений накопичувач. Я дуже вдячна йому та ЗСУ. І вкотре переконалася, що, як то кажуть, крадене майно не дає щастя”, — каже Наталія.
“ВДОМА Я ЗНАЙШЛА ЗАПИСКУ...”
Наталія Федорук 6 березня покинула свою оселю у селі Ситняки Макарівської територіальної громади на Київщині. Після того як рашисти забрались звідти, жінка повернулася додому.
“Перше, що помітила, — зламані замки на дверях. Я злякалась, що в моїй оселі побували мародери, але в хаті було все на місці, — згадує пані Наталія. — Я обійшла господарство і помітила, що хтось спав у лазні та погребі. Досліджуючи дім далі, знайшла записку з таким змістом: “Вибачте за пошкодження. Не мав де розмістити на ніч людей. Все компенсую. Сержант (прізвище). Номер телефону”.
Перше, що помітила, — зламані замки на дверях. Я злякалась, що в моїй оселі побували мародери...
Місцеві підтвердили, що в жінки жили військові ЗСУ. “Вони обрали мою хату, бо в ній тоді ніхто не жив. А як покидали її, знайшли час написати ось цю записку. Коли я тримаю її в руках, у мене навертаються сльози. Мені дуже приємно, що мій дім хоч ненадовго став прихистком для наших військових. Сподіваюсь, їм було тепло, затишно та смачно”, — каже пані Наталія.
Ну і як з такими людьми не перемогти?
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про нові правила перетину кордону для чоловіків
