У підлітковому віці харків’янку Олену Шишкіну раптом почали діймати болі в нозі й спині. Спершу медики казали, що то через заняття танцями, але з часом болі посилювались, ставали нестерпними. “Щоночі здавалось, наче я помираю. Лежати не могла, заснути вдавалось лише сидячи. Від пекельного болю непритомніла”, — так про свій тодішній стан згадує пацієнтка. Зрештою дівчина перестала ходити. Згодом виявилось, що до таких наслідків призвела пухлина, яка розвивається в однієї людини з-поміж 300 тисяч.
— Мова про шванному — доброякісний новоутвір, який почав розростатись із міжхребцевих проміжків у ділянці попереково-крижового відділу й поширився у черевну порожнину. Через тиск на нервові закінчення хребта дівчина потерпала від болю й втратила здатність ходити. А оскільки пухлина була величезних розмірів, то порушувала роботу багатьох внутрішніх органів — сечового міхура, обидвох сечоводів, матки, яєчників, прямої кишки, — каже Андрій Гоцуленко, заслужений лікар України, хірург-онколог, заступник директора з хірургічної роботи Лікарні святого Пантелеймона. — Пухлина тиснула й на аорту (основна судина організму, яка йде від серця до кінцівок), тому з’явились набряки на ногах.
— З 13 років Олена проходила численні обстеження у різних клініках, але ніде не наважувались її оперувати через чималі ризики, пов’язані з розташуванням пухлини. Тож дівчині надавали симптоматичне лікування, — додає Андрій Дворакевич, керівник Центру хірургії, заступник директора з хірургічної роботи Лікарні святого Миколая (Перше ТМО міста Львова). — До нас пацієнтка звернулась, пересуваючись у кріслі колісному, адже ходити вже не могла. А через порушення роботи сечового міхура їй було встановлено катетер.
— Що спричиняє шванному?
А. Гоцуленко:
— Науці про це достеменно не відомо. Є припущення, що травми чи надмірні фізичні навантаження можуть призвести до прогресування росту пухлини. Загалом же шваннівські клітини (продукують мієлін — захисний шар нервових волокон. — Авт.) схильні до дуже швидкого росту, а згодом є ризик переродження пухлини в злоякісну саркому. Тож вкрай важлива вчасна діагностика й видалення новоутвору. Мушу зауважити: немає ані променевої, ані хіміотерапії для знищення клітин шванноми, а після видалення такі новоутвори ще й схильні до рецидиву (повторного росту).
Переважно така пухлина з’являється у людей середнього й похилого віку, здебільшого — у чоловіків. Тому поява шванноми в юної дівчини — вкрай рідкісний випадок. Як зрештою виявилось, у цієї пацієнтки пухлина важила понад шість кілограмів. Але проблема в тому, що шваннома не має чіткої округлої форми, вона “заповзає” в анатомічні простори, де й розростається. Тож тотально її видалити було нереально.
А. Дворакевич:
— Ми ухвалили рішення оперувати в два етапи. Спершу нейрохірурги протягом 15 годин видаляли пухлину з міжхребцевих проміжків, аби, зокрема, звільнити від неї нервові закінчення. Складність полягала в розташуванні новоутвору — довкола важливих структур спинного мозку. На щастя, все вдалось, стан пацієнтки покращився.
— А що передбачав другий етап?
А. Гоцуленко:
— Згодом наша команда протягом шести годин відділяла пухлину від великих судин у черевній порожнині та внутрішніх органів, звільняючи їх від компресії (тиску). За два етапи операції вдалось видалити 99% пухлини й при цьому жоден орган не зазнав ушкодження. Після хірургічного втручання 18-річна пацієнтка проходила тривалий післяопераційний період — вчилась ходити, потрібен був час для відновлення роботи сечового міхура. Ще й почала отримувати системну таргетну терапію, спрямовану на знищення клітин пухлини, які неможливо було видалити. Ми вже зафіксували значне їх зменшення.
Зауважу, що через п’ять-десять років шваннома може знову почати рости. Тоді потрібно знов її видаляти, аби суттєво покращити якість життя пацієнтки.
