“До мене на прийом привели 8-літню дівчинку. Приблизно у п’ять років вона перенесла кишкову інфекцію, через яку кілька днів блювала, — розповідає Катерина Явна, психотерапевтка, супервізорка Інституту когнітивно-поведінкової терапії.— Після цього дитина стала боятися багатьох видів їжі. Три роки харчувалась лише хлібом, булочками, молоком та макаронами, а з овочів у меню були тільки огірки певного сорту. В дівчинки виник ARFID”. ARFID — це розлад харчування. До такого стану можуть призвести кілька факторів, про які варто знати батькам.
“Аби подолати розлад у цієї дівчинки, ми проробляли новий харчовий досвід у комфортний для неї спосіб, — каже лікарка. — Наприклад, я просила пацієнтку нюхати їжу, торкатись її, а потім куштувати маленький шматочок. Під час сеансів мама дитини приносила 3 — 4 види однієї їжі. Почали з твердого сиру. Дівчинка поступово пробувала різні сорти і вибирала, який їй посмакує. Коли вона надкусила перший шматочок, мама заплакала — її дитина вперше за три роки скуштувала щось нове. Наступна наша сесія була пов’язана з м’ясом — ми долали страх до цього продукту. Загалом, щоб харч закріпився у списку “допустимих” для дитини, його треба їсти щодня і не менш як три рази на добу”.
— Розкажіть, будь ласка, більше про цей харчовий розлад.
— Американська психіатрична асоціація класифікує ARFID як психічний розлад. Унаслідок відмови від багатьох харчів дитина перестає набирати вагу, рости, у неї розвиваються соціальні порушення — вона уникає спільного споживання їжі, місць, де є їжа, тощо. Така дитина стає тривожною, плаксивою.
— Дитина з АRFID часто відмовляється від продуктів певної форми, кольору, текстури або, буває, не їсть узагалі нічого чи не їсть за певних обставин. Деякі діти із цим розладом не можуть дивитись, як інші їдять, — додає педіатриня Марія Шемет-Іванова.
— Чому виникає АRFID?
К. Явна:
— Є три категорії дітей, які в зоні ризику. Перша: діти з підвищеною сенситивністю — чутливістю до запахів чи структури, вигляду харчів. До прикладу, така дитина їсть картопляне пюре, яке готують удома, але більше ніде його не їстиме через трохи інший смак чи запах, що асоціюється в неї з тривогою і небезпекою. Часто буває, що діти взагалі нічого не їдять у дитсадку — лише вдома.
Друга категорія — діти, які мали травматичний досвід, пов’язаний з їжею. Наприклад, ледь не подавилися шматком страви чи навіть просто бачили когось у такій ситуації. Або ж мали кишковий вірус, який спровокував блювання, — і в них залишились неприємні спогади.
Ще одна категорія тих, в кого діагностують ARFID, — діти, народжені з низьким інтересом до їжі чи слабким
апетитом. Це — особливість їхнього мозку.
М. Шемет-Іванова:
— Додам, що сильним стресом для дитини, який здатний спровокувати відмову від їжі, може стати змушування їсти погрозами чи залякуванням.
— Як борються з таким харчовим розладом?
К. Явна:
— Крім психологічної, потрібна допомога інших вузьких спеціалістів, які коригуватимуть нестачу речовин в організмі. Також треба працювати з батьками і людьми, які є в соціальному середовищі пацієнта, аби вони розуміли, як пропонувати їжу цій дитині.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історії людей, щеплених уже тричі
