Нещодавно моя подруга після перегляду відео про злочини у Бучі та інших населених пунктах опинилася на лікарняному ліжку. Психологи кажуть, що в неї травма свідка.
— Це сильна реакція на стресову ситуацію. Організм може відреагувати болем голови, болем у шлунку, тремором, нудотою, — каже Марія Фабричева, психотерапевтка. — Людина, хоча сама безпосередньо не була учасником тих жахливих подій, які ми бачимо на фото та відео із Бучі, Ірпеня, Бородянки, важко переживає за тих, котрі там перебували. Байдужих до цієї масштабної трагедії серед українців немає, але хтось може пережити її, висловлюючи співчуття та демонструючи емпатію, а інший — потрапляє у пастку травми свідка.
— Чому так відбувається?
— До такого схильні ті, хто має свій прихований чи наявний особистий травмувальний досвід. Наприклад, стикалися з насильством, погрозами або були свідками цього. Якщо додати до цього схильність до глибокої емпатії — результат очевидний.
Ще у групі ризику — люди з дуже розвиненою уявою, в яких вмикається так званий ефект перенесення. Вони переглядають фото з місця подій і мимоволі уявляють у таких обставинах себе, своїх рідних. Думають: “А якби там була я чи моя дитина?” Перемкнутися сама людина неспроможна, тригерами можуть бути звуки, запахи, розмови, світлини тощо.
— Що ще відчуває людина із травмою свідка?
— Когось можуть сковувати страх чи безпорадність. У когось наростають лють, гнів, з якими важко впоратись, — і з’являється непереборне бажання поквитатись, відплатити за трагедію, яка начебто вже стала вашою. З’являється комплекс провини, бо “у мене все добре, а в інших така біда”. Ситуація, яка запустила весь цей процес, згадується дуже яскраво, навіть якщо минув певний час. І щоразу її важче проживати.
— Як можна допомогти психологічно травмованому?
— Потрібно описати свої почуття — найкраще вголос. Хто соромиться чи не має змоги зробити це вголос — записуйте. Коли проговорюєте чи описуєте свої емоції, ви наче дивитесь на переживання збоку. Такі процедури потрібні, аби ми не перетворились на контейнери з почуттями, що отруюють нас. Вони допомагають пережити важкі події.
Якщо ж людина не встигає правильно реагувати на них, вона зазнає травми свідка, і виходити з цього доведеться трохи довше. Найперша дія у цій ситуації — інфодетокс. Хоч це непросто, обмежте перегляд новин, не розглядайте фото та відео зі згадками про звірства окупантів.
— Чи є якісь практичні вправи, які допоможуть стерти картини жахіть у голові?
— Якщо страхітливі картини знову і знову з’являються, спробуйте стандартну техніку: часто й посилено кліпайте, активно змінюйте положення тіла, дихайте глибоко, уявіть себе у безпечному місці, згадайте приємні історії зі свого минулого.
Допоможе також послухати заспокійливий аудіозапис чи музику, поплескати в долоні, вмитися холодною водою, записувати якусь інформацію на папері та стирати її гумкою.
Якщо вам хочеться поплакати — не стримуйтеся, адже це теж допоможе знизити рівень гормону стресу в організмі. Хибна думка: якщо поплакати, то назавжди забудуться жахливі кадри, вас більше не переповнюватиме гнів та лють проти ворога. Ні, ви відчуєте емоційну розрядку лише в конкретний момент, але це неабияк допомагатиме пережити важкий час.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому приходять повістки, якщо весняний призов скасували
