У листопаді в районній лікарні у Ковелі, що на Волині, пересадили нирку. А в грудні серце загиблого волинянина тут трансплантували жителеві столиці. Я поїхала до Ковеля, аби з’ясувати, як працює ця лікарня та в чому її секрет.
ПРО УНІКАЛЬНУ ТРАНСПЛАНТАЦІЮ
25 грудня сюди доправили 46-річного чоловіка в тяжкому стані після ДТП, із відкритою черепно-мозковою травмою. У реанімації лікарі констатували смерть мозку пацієнта, врятувати його життя було неможливо. Утім деякі органи ще могли придатися для пересадження іншим хворим. Медики попросили в родичів дозволу на їх забір. Діставши згоду, повідомили столичний Інститут серця про наявність донора.
“З Ковеля перевезти серце пацієнта-донора до столиці було технічно неможливо, хоч Інститут серця і має власний вертоліт для таких випадків, — згадує Михайло Каленіков, трансплант-координатор. — Без дозаправляння гвинтокрил не міг подолати відстань від Києва до Ковеля і назад — йому не вистачало пального на 90 кілометрів. А дозаправка забрала б багато часу, якого просто не було: від моменту вилучення серця з тіла до моменту, коли воно знову запрацює, може минути щонайбільше 3,5 години”.
Тож столичні медики поїхали до Ковеля. Зі собою взяли реципієнта, що був першим у списку і за групою крові підходив для пересадки.
“Коли вони виїхали, стан нашого донора став різко погіршуватися, — розповідає Юліан Голик, заступник головного лікаря з хірургічної роботи Ковельського міськрайонного територіального медичного об’єднання, до складу якого входить райлікарня. — Після констатації смерті мозку ми підтримували функціонування органів за допомогою апаратів і препаратів. Та був ризик, що біологічна смерть настане ще до приїзду столичних фахівців. Наші кардіохірурги і кардіофізіологи зробили розтин грудної клітки і під’єднали апарат штучного кровообігу. Таким чином від моменту, коли родичі дали дозвіл на вилучення органів, і до того, як серце запрацювало в іншому тілі, минуло приблизно 14 годин”.
“НАША ЗАЯВКА ЗДИВУВАЛА МІНІСТЕРСТВО”
Як Ковельській лікані вдалося створити умови для трансплантацій?
“Ми готувалися до цього кілька років, поступово закуповуючи обладнання, — пояснює Юліан Голик. — Готували нормативно-правові документи, подавали заявку на ліцензію МОЗу на здійснення таких операцій. До нас приїжджала міністерська перевірка. Заявка від райлікарні на здійснення операцій такої складності здивувала їх. Ліцензійний відділ перевірив відповідність усіх пунктів — наявність кваліфікованих кадрів, оснащення. Нині маємо все для для трансплантації серця і нирок. У майбутньому плануємо пересаджувати печінку, легені й комплекс легені-серце”.
Лікар розповідає, що торік у лікарні зробили обов’язково процедуру констатації смерті мозку пацієнтів реанімації, які не вижили. Для цього використовують аналізатор газів крові та сучасний переносний УЗД-апарат, що дає змогу спостерігати за транскраніальними судинами головного мозку. Таке обладнання має тільки 2% українських лікарень.
“У нас проводять стентування, операції на відкритому серці з повною його зупинкою, вставляють кардіостимулятори (ми першими в Західній Україні поставили трикамерний кардіостимулятор), роблять складні ендоскопічні лор-операції, — ділиться Олена Деркач, завідувачка інформаційно-аналітичного відділу медичної статистики лікарні. У лікарні також є ангіограф, завдяки якому проводять високотехнологічні операції, зокрема тромбоекстракцію при ішемічних інсультах — це інноваційна методика видалення тромбу з артерії.
У відділенні анестезіології, де лежать пацієнти після операції, до кожного ліжка подається кисень. Кілька років тому тут обладнали власну кисневу станцію. На спеціальний монітор в ординаторській виведено показники з усіх апаратів біля ліжок пацієнтів відділення. Лікар має змогу постійно стежити за цими даними. Заходимо в діагностичне відділення, що займає три кабінети. “Це біохімічний апарат, робить аналіз крові, — розповідає Оксана Шабанова, завідувачка клініко-діагностичної лабораторії, вказуючи на прилад, схожий на величезний холодильник. — Він одночасно може аналізувати до ста пробірок! За годину з його допомогою проводимо 400 аналізів”.
Оксана Шабанова мріє бачити тут також імунологічну лабораторію — для роботи з пацієнтами, яким пересадили нирку. Вона дасть змогу добирати хворим імуносупресори.
У кабінеті фізіотерапії є універсальна кабіна для підвісної терапії. “Це перша така реабілітаційна кімната в державній медичній установі Волині, — каже Сергій Абрамчук, інструктор лікувальної фізкультури. — Її застосовують, наприклад, для реабілітації після інсультів. Ось зараз процедуру проходить хворий із проблемами шийно-грудного відділу хребта”.
ТО В ЧОМУ Ж СЕКРЕТ?
“Ми почали оновлюватись п’ять років тому, — каже Олена Деркач. — У нас змінився головний лікар, на посаду прийшов 31-літній Олег Самчук. Ми стукали, просячи про допомогу, в кожні двері. Кошти на ремонт виділяли нам із бюджету міста, допомогли також доброчинці. Постійно подаємо заявки на українські та міжнародні гранти. Наприклад, ангіограф отримали від Світового банку (організація, що надає допомогу для розвитку. — Авт.), як і гематологічний та біохімічний автомати для діагностики”.
Також у закладі значно оновилися кадри, зокрема лікарів і середнього медперсоналу. “75% наших працівників — це люди віком до 40 років”, — усміхається Олена Деркач.
Очевидно, що зарплата лікарів цього медзакладу формується за тим самим принципом, що й в інших райлікарнях. Медики кажуть: “Зарплати — малі. Поки що вся наша робота тримається на ентузіазмі”. Оклад хірурга в українській райлікарні без надбавок становить 6 тисяч гривень. Лікарі кажуть, що одержують багато дзвінків і листів із проханням про трансплантацію.
“До нас їдуть звідусіль — із Києва, Кропивницького, Рівного, Луцька, Львова, Тернополя, — розповідає Максим Овечко, лікар-уролог, завідувач відділення трансплантації. — Міністерство охорони здоров’я вже виділило нам кошти на 20 операцій, будемо допомагати людям”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж з Москалівки, де живуть справжні бандерівці
