Медики не могли зрозуміти, що коїться з пацієнтом. Вага дитини зменшилась удвічі, сильний біль не минав навіть під дією морфію. Хлопчикові довелось перенести чимало операцій. Під час однієї з них серце Владика зупинилось...
● Пацієнт: Владислав Архитко
● Вік: 7 років
● Зріст: 105 см
● Вага: 17 кг
● Скарги: блювання кров’ю, постійна кровотеча кишківника, сильний біль у животі, часте ураження важкими інфекційними хворобами
ЕТАП 1: З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ
На п’ятий день після народження у немовляти почалося блювання з викидами жовтого кольору, а кал став зеленим. Дитину госпіталізували.
“Пологи були важкими, у Владика виявили набряк головного мозку, застій води у легенях, розвинулось отруєння, — каже 30-річна Мар’яна Архитко з Теребовлі, що на Тернопільщині. — Після лікування нас виписали додому”.
Але через два тижні дитина знову стала блювати. Результати аналізів показали білок у сечі на рівні 1,7 г/л (у нормі його не має бути). Медики взялись встановлювати причину проблеми.
ЕТАП 2: ПЕРШИЙ ДІАГНОЗ
“Під час УЗД кілька лікарів не могли знайти нирки в мого сина, — каже мати. — Виявилось, вони були, але дуже малесенькі. Тоді й поставили діагноз: вроджена гіпоплазія нирок”. Лікарі пояснили: вихід один — трансплантація. Разом із батьками вирішили трохи зачекати, аби хлопчик зміцнів. Адже дітки з такою патологією погано ростуть і набирають вагу.
Тоді й почалася тривала боротьба за життя. Дитину регулярно госпіталізовували. На фоні лікування стан маленького пацієнта дещо поліпшувався. Після виписки він продовжував лікування, зокрема, приймав сорбенти, препарати для підтримки роботи нирок.
Чотири роки Владик переважно був у лікарнях. Раптом у нього почав зашкалювати рівень креатиніну в крові — 600 мкмоль/л (при нормі 27 — 62 мкмоль/л).
Постало питання: проводити трансплантацію чи починати гемодіаліз. Батьки обрали перший варіант.
Донором став тато Владика, трансплантація пройшла добре. “Але через три місяці після того у сина різко підвищився рівень сечовини у крові — з 4 до 7 ммоль/л, — розповідає Мар’яна Архитко. — Лікарі запідозрили, що почався процес відторгнення нирки, проте результат аналізу біопсії був у нормі”. Отже, з ниркою все гаразд. Водночас стан Владика погіршувався — він став хрипіти.
ЕТАП 3: У ПОШУКАХ ІСТИНИ
Пів року медики кількох столичних клінік намагались виявити причину поганого самопочуття хлопчика, лікуючи при тім запалені аденоїди. Результати аналізів поліпшилися. Але через два місяці рівень креатиніну знову підвищився (до 300 мкмоль/л), дитину госпіталізували.
“Протягом двох місяців температура тіла сина була на рівні 39 — 41 градус, — каже мати. — Цього разу причиною став гайморит”. Загалом Владик тоді перебував на лікуванні у різних клініках протягом року, весь час — на антибіотикотерапії. Та результати аналізів погіршувались.
Торік у березні у хлопчика з’явився сильний біль у животі. Виявилось, це коронавірус. Але після одужання біль не минав, знеболювальні засоби не допомагали. Тож пацієнту провели гастро- та колоноскопію, УЗД нирки — усе в нормі! Водночас рівень креатиніну залишався дуже високим, дитину мучив сильний біль. Лікарі запідозрили панкреатит. Але, як показало обстеження, підшлункова залоза також була в нормі.
Раптово у Владика виникла кровотеча кишківника, він став блювати кров’ю.
“Лікар не відходив від нас навіть уночі, консультувався з фахівцями інших клінік, але лікування не допомагало, — ділиться мати. — Стан сина погіршувався. Ми відправляли результати обстежень англійським та польським медикам — ніхто не розумів, що коїться з дитиною”.
Польські медики запропонували привезти Владика до них. Дитина була у критичному стані. “На початку травня реанімобілем нас дуже швидко доправили зі Львова до кордону, який перекрили, аби ми його безперешкодно перетнули, — мовить Мар’яна Архитко. — Там уже чекали польська поліція та “швидка”. Хлопчика гелікоптером екстрено переправили до клініки у Варшаві”.
У Владика не припинялась кровотеча. Аналізи показали, що рівень сечовини у крові зашкалює: 30 ммоль/л (при нормі 4 — 6). Поставили підключичний катетер для гемодіалізу. Лікарі зізнались, що не розуміють, як у такому важкому стані серце хлопчика ще витримує навантаження. Сказали, що шансів немає, мовляв, житиме максимум кілька годин…
ЕТАП 4: ОСТАТОЧНИЙ ДІАГНОЗ
Зрештою, за результатами гастроколоноскопії, польські медики виявили перфорації на кишківнику (отвори у стінці кишківника. — Авт.). За добу на гемодіалізі рівень сечовини й креатиніну пацієнта почав знижуватись. Але сильний біль не минав, і Владику стали вводити морфій. “Він не їв, не пив, не спав, — каже мати. — Вдень і вночі плакав. Під дією морфію міг “відключитись” на якусь годину, а далі знову плакав і скаржився, що болить у животику”.
Із кишківника дитини кров виходила згустками, щоразу вага памперса швидко збільшувалась до кілограма. Проблем додавали інфекції.
Життєдіяльність організму пацієнта підтримували крапельницями, адже протягом чотирьох місяців йому не можна було їсти і навіть пити. Маса тіла шестирічного Владика зменшилась з 16 кг до 8, він уже не міг ходити.
Польські медики провели маленькому пацієнту з України десять операцій на кишківнику, видаляючи ділянки з перфораціями. Але через кілька днів після операції кровотеча поновлювалась. Під час останнього оперативного втручання серце Владика зупинилось. Протягом кількох днів йому вводили ліки для підтримування роботи серця і головного мозку.
А потім у шлунку дитини виявили новоутвір — лімфому. Також з’ясувалось, що пересаджена нирка не працює. Тоді й поставили остаточний діагноз: лімфопроліферативний посттрансплантаційний синдром.
“Інколи такий стан розвивається на фоні імуносупресивної терапії, яка потрібна, щоб запобігти відторгненню трансплантованого органа, — пояснює Дмитро Шевчук, завідувач урологічного відділення лікарні святого Миколая (ТМО №1 міста Львова). — Така терапія необхідна, бо імунна система організму завжди намагається боротись і виробляти антитіла проти чужого органа, щоб його знешкодити, навіть якщо він від родинного донора.
Тому призначають ліки, які пригнічують роботу імунної системи, убезпечуючи цим здоровий орган, який трансплантовано. Але на фоні цієї терапії імунітет слабне, активізуються віруси й мікроби. Це може призвести до відторгнення донорського органа. А патологічний процес ураження переходить на кишківник, що призводить до перфорацій, некрозів, перитоніту”.
ЕТАП 5: ЛІКУВАННЯ
Заради порятунку життя дитини довелось відмовитися від імуносупресивної терапії. А нирку вирішили не видаляти, щоб зайвий раз не перевантажувати організм.
Загалом у варшавській дитячій клініці Владику перелили понад вісім літрів крові. “Лікарка тоді сказала, що в організмі нашого сина тепер є лише польська кров, — згадує мати. — Нам пропонували залишитись у Польщі, зважаючи, що в Україні велика війна, але ми хотіли додому”.
Торік у вересні Владик повернувся до України у задовільному стані — самостійно харчувався, вага збільшилась до 11 кг, больового синдрому не було. Хоча ще залишалась виведена стома з кишківника й стояв підключичний катетер, через який наступні пів року хлопчикові проводили гемодіаліз.
За цей час він став ходити й навіть бігати, вага збільшилась до 14 кг. Потім — чергова операція в Польщі із закриття стоми. А повернувшись до України, Владика зареєстрували в листі очікування на трансплантацію нирки. З огляду на анамнез і законодавство України (згідно з ним, діти мають першочергове право на трансплантацію донорського органа), він був перший у листі очікування.
“На початку липня нам повідомили, що з’явилась донорська нирка, — каже мати. — О другій ночі ми поїхали до Львова. Лікарі провели аналізи і виявили несумісність”.
30 липня батькам знову зателефонували з лікарні: “Є донорська нирка, сумісна з організмом Владика”. Вже за півтори години пацієнт був у лікарні.
“Операцію почали 31 липня — з неділі на понеділок, о пів на другу ночі — саме на сьомий день народження Владика, — каже хірург Дмитро Шевчук. — Усе минуло успішно! У Владика тепер працює нирка дорослої людини (це була посмертна трансплантація), яка звикла перекачувати більший об’єм крові й виводити більше токсинів. Разом з польськими колегами ми дібрали нестандартну (м’якшу) імуносупресивну терапію, аби убезпечити пацієнта від повторення попередньої ситуації”.
● Дмитро Шевчук з Владиком. Фото надав лікар
Після трансплантації Владик став рости і набирати вагу. А ще прийняв перше причастя і пішов до першого класу. “Здійснилася його мрія, бо досі він бачив лише дім і лікарні, — ділиться Мар’яна Архитко. — У сина з’явились друзі, йому цього дуже бракувало. Владик нарешті щасливий”.