Хлопця транспортували із Бахмута до Львова. Опісля декілька днів боролися за його життя у реанімації, була загроза видалення легені. Та операція була успішною. Лікарі вийняли уламок і зберегли життєво важливий орган.
...9 травня 13-річний Святослав з батьками повертався із Лисичанська, що на Луганщині, від бабусі додому — у приватний будинок на околиці міста.
“Почався обстріл. Біля наших воріт, за 40 метрів, щось прилетіло і вибухнуло, — розповідає 48-річна Олена Ричкова, мама Святослава. — Синові уламок пройшов крізь шию над правою ключицею і через усю легеню. Зупинився аж над діафрагмою”.
Жінка, яка працює молодшою медсестрою у Лисичанській лікарні, зупинила кровотечу.
Хлопця довезли у приймальний пункт “швидкої”, а далі — у військовий госпіталь у Бахмуті. Там провели МРТ і ввели пацієнта в стан штучної коми. Наступного дня повезли до евакуаційного потяга. У спеціальному реанімаційному вагоні хлопця транспортували до лікарні святого Миколая Першого медоб’єднання Львова. “Оскільки минуло вже два дні після поранення, лікарі у Львові вирішили стабілізувати стан Святика і лише після цього оперувати, щоб не було ускладнень”, — каже мама.
“У пацієнта було сліпе цервіко-торакальне проникне поранення. Взагалі такі травми смертельні, і це диво, що хлопець не помер, — розповідає Дмитро Грицак, завідувач хірургічного відділення лікарні св. Миколая Першого медоб’єднання Львова. — На щастя, не були ушкоджені магістральні судини. Операція, яку ми проводили, була доволі складною. Та все пройшло успішно”.
Уламок також зламав ребро. “Хлопцю видалили уламок снаряда, який був у паренхімі легені та міг провокувати нагноєння або легеневу кровотечу, — додає Юрій Король, торакальний хірург хірургічного відділення №1 Центру хірургії Першого територіального медоб’єднання Львова. — Оскільки мінно-вибухова травма супроводжувалася забоєм легень, то застосовувався малоінвазивний метод оперативного втручання”.
Тепер ще залишається відновити функціональність руки, яка була пошкоджена внаслідок контузії. Мама Святослава шкодує, що не виїхали з Лисичанська із сім’єю раніше. Каже, що тоді б нічого поганого не сталося... Тепер з рідними, які залишилися у Лисичанську, немає зв’язку: місто — без електропостачання, тож зарядити мобільні телефони неможливо.
Святослав, який дивом уцілів після обстрілу, мріє, щоб закінчилася війна і йому вдалося вилікувати руку. Хлопець хоче підтягатися на турніку, кататися на велосипеді. А найбільше — повернутися у Лисичанськ, де залишилися його рідні та друзі. Він особливо хвилюється за батька, бабусю та тітку. А ще — за 28-річного брата, який жив у Боярці на Київщині і вважається безвісти зниклим з 10 березня. Рідні вірять, що чоловік живий і його вдасться відшукати...
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як уродженець Бучі подарував Шварценеггеру вишиванку
