Я — у селищі Великий Любінь, що на Львівщині. Нині тут функціонує найбільший державний Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю “Галичина”.
...Приміщення закладу — просторе та охайне. На першому поверсі — палата інтенсивної терапії, тренажерний зал, їдальня для 200 осіб, побутова кімната з пральними машинами. Також тут облаштували бювет зі содовою та мінеральною водою. Кожен пацієнт має спеціальну картку, приклавши яку до таблички з назвою, може її набрати. Функціонує тут і кабінет гідромасажу, а ще — психологічної допомоги. Неподалік нього мене зустрічає Сергій Тітаренко. Чоловік пересувається на інвалідному візку, втратив ногу під час війни на Донбасі.
“Працюю психологом у центрі з травня 2019 року. Раніше навчався на механіка вертольотів з реактивними двигунами та опановував бойове управління із застосуванням підрозділів авіації, — каже пан Сергій. — Коли дістав поранення на війні, зрозумів, що треба починати своє життя заново. І захотів допомагати робити це іншим. От і став магістром психології. Тут зазвичай звертаються за порадами, як долати переживання втрати, сприйняти себе в новій професії, владнати стосунки в сім’ї”.
Також психолог працює із залежностями — від найпоширенішого алкоголізму до постійного вживання таблеток.
“Я також мав досвід залежності: після операції у Німеччині мені призначили таблетки з морфієм, від яких потім довго не міг відмовитись”, — додає пан Сергій.
“ТУТ Я ЗМОГЛА СТАТИ НА ПРОТЕЗ ТА НАВЧИЛАСЯ ХОДИТИ З НИМ”
На другому поверсі закладу — відділення медичної реабілітації. Завідувачка Галина Голубець каже — тут люди з інвалідністю консультуються у спеціалістів та проходять лікувальні процедури. “У нас функціонує кабінет УЗД, є приміщення для фізіопроцедур — лазеротерапії, магнітотерапії та електростимуляції, а також кабінет ударної терапії для розбивання шпор на ногах і витягування хребта”.
У коридорі помічаю пацієнтку на інвалідному візку, яка чекає своєї черги на заняття. “По допомогу в реабілітаційний центр звертаюся з 2003 року, з часу його відкриття, — каже пані Галина зі Львова. — Я втратила ногу, згодом нашарувалося чимало супутніх проблем зі здоров’ям. Проте завдяки комплексній реабілітації змогла стати на протез та навчилася ходити з ним”.
65-річна пані Людмила зі Львова, яка займається у кабінеті фізіотерапії, каже, що приїхала сюди вперше. “Я з дитинства на інвалідному візку, втім раніше у мене була сім’я, яка давала сили радіти життю. А нещодавно раптово помер чоловік. Аби не занепасти духом, вирішила приїхати сюди: займаюсь і фізичним, і психологічним оздоровленням”. Пані Людмила ділиться, що планує пройти тут і професійну реабілітацію, — це можливість опанувати новий фах, щоб потім знайти за ним роботу.
Пацієнт із проблемами опорно-рухового апарату вчиться стояти та втримувати баланс.
МОЖЕ, ВИ ХОЧЕТЕ СТАТИ ФЛОРИСТОМ?
Навчальні аудиторії для пацієнтів теж на другому поверсі. Тут люди з інвалідністю і опановують нові професії. Серед них — агента з організації туризму, бармена, візажиста, живописця, флориста, кухаря, манікюрника, офіціанта, фотографа, слюсаря. Час на опанування нового фаху — різний. Наприклад, на бармена, офіціанта, флориста та візажиста вчаться 22 тижні, на водія — 12, на кухаря — 24, на оператора комп’ютерного набору — 21 тиждень тощо. Із курсів, кажуть у закладі, найчастіше обирають спеціальності оператора комп’ютерного набору, водія, живописця, обліковця та флориста.
В одній з аудиторій саме триває урок комп’ютерної грамотності. “Ми опановуємо Word, Excel та Powerpoint, створюємо скриньки на пошті”, — каже викладачка курсу Ростислава Барсук.
Усі слухачі курсів після іспитів отримують атестат зразка професійно-технічних освітніх закладів. “Майстер виробничого навчання, юрист і психолог супроводжують потім їх, аби допомогти з працевлаштуванням чи створенням власного бізнесу. 30 — 35% наших випускників працюють за здобутим тут фахом, — каже директор закладу Григорій Дунас. — Приміром, кілька жінок працевлаштувалися в піцеріях, а один із чоловіків знайшов себе у знаній міжнародній компанії з виробництва солодощів та дитячого харчування. Та найчастіше люди відкривають власний бізнес”.
Допомагає заклад і дітям — здебільшого пацієнтам із ДЦП та загалом генетичними хворобами. У кімнатах діти живуть із батьками. “Ми звертаємося по допомогу вже вчетверте, адже бачимо, як поліпшується стан нашої доньки”, — каже пані Ірина, мама 13-річної Михайлини із ДЦП, яка реабілітується тут.
“І ми вже тут учетверте. Завдяки реабілітації наша донька нарешті може сидіти та рухатися”, — каже Галина, мама 9-річної Лізи з міста Долини, що на Івано-Франківщині. У дівчинки також ДЦП.
ХТО МОЖЕ СКОРИСТАТИСЬ ПОСЛУГАМИ ЦЕНТРУ?
“Для отримання безплатних послуг у нас (вони включають і безплатне триразове харчування) слід написати заяву на ім’я директора, додати медичну довідку форми №027, копії індивідуальної реабілітаційної карти, виданої МСЕК, довідки до акту огляду МСЕК, паспорта, ідентифікаційного номера, пенсійного посвідчення, документа про освіту, — зазначає керівниця соціального підрозділу Марія Бала. — Пакет документів здати в управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації, звідки треба отримати скерування”.
Нині у черзі на реабілітацію тут — 80 осіб, які не мають щеплення другою дозою вакцини. Загалом очікування в черзі для повністю вакцинованих осіб триває близько 10 днів. “Затримки бувають лише на професійну реабілітацію, бо там треба, щоб сформувалася група охочих з 15 осіб”, — каже директор закладу.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про особливості роботи психологів у ДСНС
