Дніпро. 8.30 ранку. Зайшовши до салону трамвая No1, цікавлюсь у кондуктора, коли зупинка біля лікарні Мечникова (так її називають місцеві). “Ви зрозумієте”, — відповідає жінка. Попри те, що назви зупинок не повідомляли, я справді безпомилково визначила потрібну, адже на ній вийшла більша частина пасажирів. Прямую разом із натовпом, перед входом на територію відомого медичного закладу напис: “Обласна клінічна лікарня імені І. І. Мечникова”.
У робочому кабінеті мене зустрічає головний лікар Сергій Риженко. Колеги його між собою називають не інакше, як “Шеф”. Запевняють, що на роботу він приїжджає о 6.20 ранку, а коли рушає додому — ніхто не знає.
“Буває, що й не їду”, — каже Сергій Анатолійович.
І це не дивно: сюди регулярно доправляють важкопоранених, зокрема, зі снайперськими пораненнями в голову, з політравмами.
“Із травня по кінець грудня 2014 року, бувало, за день надходило до 150 воїнів, — каже Юрій Скребець, заступник головного лікаря з хірургічної допомоги. — А загалом від початку війни пролікували 3 тисячі поранених. Рятували життя таких бійців, як Дмитро Афанасьєв (9 операцій!), Дмитро Краслянський (висока ампутація стегна, поранення голови, грудної клітки, живота, довго був у комі), Герой України генерал Гордійчук (40 днів був у комі), “Титановий” Джексон”.
Юрій Юрійович, до речі, воював у Широкиному, Авдіївці, Пісках, Мар’їнці. “Двічі лежав у госпіталі з пораненнями, ще була контузія, через обстріли у Водяному більше як добу лежали на землі, зазнав переохолодження, тепер кульгаю”, — розповідає лікар.
Картина в холі присвячена медикам лікарні Мечнікова, що рятують життя бійців.
У відділенні інтенсивної терапії, через яке пройшло понад тисячу поранених, лікарі розглядають знімок бійця, життя якого ще недавно було в небезпеці. У палаті — четверо пацієнтів.
“Двоє цивільних з травмами, отриманими внаслідок ДТП, — розповідає завідувач відділення Анатолій Галущак. — В одного зламано обидва стегна, в другого травматичний відрив кінцівок, важкий стан, боремось за його життя”.
На ліжку біля вікна — боєць, який надійшов з мінно-вибуховою травмою — опік обличчя, контузія, перелом ключиці, множинні осколки. “Не треба його фотографувати, — попереджає лікар, прикриваючи дані пацієнта, зазначені на ліжку. — Незабаром він повертається на службу”.
Виходимо з відділення. Минаємо реанімаційну залу, далі — центр інноваційної хірургії, обладнаний десятьма сучасними ендоскопічними стійками, відеоапаратурою. У лікарні є два апарати КТ і два МРТ, томограф працює цілодобово.
Неподалік в операційній проводять коронарографію. “Без загального наркозу, — пояснюють лікарі. — Нині навіть операції на мозку можна проводити без глибокого наркозу”.
Аналізуючи знімок, лікарі обговорюють, як пройшла операція, яку зробили бійцеві.
Прямую у відділення інтенсивної терапії недоношених дітей. Саме тут рятують новонароджених, відновлюють основні функції, аби малюки почали самостійно дихати, могли їсти, набирати вагу. Після цього передають їх на виходжування до іншої лікарні. У приміщенні доволі тепло: тут підтримують температуру на рівні 27 градусів, не допускають протягів.
У кювезах — четверо діток. Ось недоношений хлопчик, який народився на 31-му тижні з вагою 900 грамів, перебував на апаратній вентиляції. Уже дихає самостійно, динаміка позитивна, кажуть лікарі. Ще двійко народилися 25 діб тому — на 21-му і 27-му тижнях, із вагою 700 і 770 грамів. Я бачу таких крихіток уперше в житті. Із очей мимоволі котяться сльози. “Із ними все буде добре”, — обіймає мене за плечі лікарка.
Звертаю увагу на монотонний стукіт апарата — дитинка на штучній вентиляції. “Цей малюк доношений, народився учора, має вроджену пневмонію. Він швидко відновлюється”, — кажуть мені.
Акушерський стаціонар лікарні Мечникова спеціалізується на хворих з екстрагенітальними патологіями (серцево-судинної системи, нирок, головного мозку) — це найважчі пацієнти. Нещодавно тут стався унікальний випадок світового значення — медики прийняли пологи в жінки-“метелика” (важка патологія, пов’язана з дефектом шкіри, ще й з поліорганною недостатністю й дефіцитом маси тіла). Із такою хворобою їй не могли допомогти в інших медзакладах.
Днями тут народила жінка з важким ступенем сколіозу. “У неї величезна титанова пластина в грудному відділі, — розповідає Валерій Спориш, заступник головного лікаря з акушерсько-гінекологічної допомоги. — Жоден стаціонар не наважився її взяти”. Була тут і 56-річна сурогатна мати, яка народила дитину для своєї дочки. А тепер самостійно народжує жінка з епілепсією. Лікарі пояснюють, що останнім часом намагаються мінімізувати покази до кесаревого розтину.
Від народження і до повного відновлення усіх функцій організму за крихітками ретельно доглядають.
Тут приймають до півтори тисячі пологів на рік. Часто сюди приїжджають народжувати жінки, які самі з’явилися на світ у лікарні Мечникова. Якщо потрібно, за 15 хвилин тут можуть зібрати до 40 спеціалістів, а завдяки сучасній апаратурі вдається рятувати пацієнтів у важкому стані. Зокрема, цьогоріч зберегли життя породіллі під час епідемії грипу.
Про робочі будні лікарі розповідають захоплено. “Боїмося вихідних, — кажуть. — Бо тоді часто привозять важких пацієнтів. Тож про всяк випадок вдома напоготові стоять кросівки, а поряд висить робочий одяг”.
Прощаючись із лікарями, промовляю їхню традиційну фразу: “Нічого не бажаю”. Аби не наврочити.
Читайте також про шість сімейних криз та як їх пережити
