Декілька років тому в херсонки Ольги Руденко з’явився пухлиноподібний утвір біля лівого вуха, який при дотику болів. Медики діагностували вроджену кісту привушної ділянки й видалили її. Згодом стався рецидив — кіста з’явилась знову. Після повторного видалення новоутвору стан пацієнтки несподівано погіршився, вона перенесла ще декілька операцій, які не дали результату.
— 33-річна Ольга потрапила до нас у доволі важкому стані — із парезом у лівій половині обличчя, внаслідок чого порушилась чутливість та міміка. Ліве око перестало заплющуватись, через опущення кутика рота вона не могла пити воду чи вживати рідку їжу, бо все виливалось. Ще й погіршився слух та мовлення, — розповідає Гнат Герич, завідувач відділення першої хірургії Лікарні святого Пантелеймона (Перше ТМО міста Львова). — Причиною таких наслідків спершу стала вроджена кіста привушної ділянки — ця вада може проявитись як одразу після народження, так і в будь-якому віці впродовж життя. Новоутвір створює візуальний дефект і призводить до дискомфортних відчуттів при дотику. Лікування полягає у видаленні кісти.
Але в пацієнтки розвинувся парез лівої частини обличчя. Таке тимчасове ушкодження лицевого нерва стається у післяопераційний період унаслідок набряку та стискання нерва, й минає через декілька тижнів чи місяців. Проте в цьому випадку відбулось пряме пошкодження лицевого нерва, що дуже важко діагностувати (треба мати спеціальні навики ультрастенографії та досвід у лікуванні цієї патології).
Ба більше. Ми виявили в пацієнтки привушну норицю — гнійний канал, який мав сполучення з основою черепа та середнім вухом. Це вроджена вада, яка “супроводжувала” кісту привушної ділянки й була вкрай небезпечним джерелом інфекції, що викликала запалення у вусі й ушкодження барабанної перетинки. Через це в Ольги були проблеми зі слухом, а під час загострень вона потерпала від сильного болю. Тож спершу необхідно було зупинити інфекцію, яка могла поширитись на суміжні ділянки.
Ми видалили норицевий хід. А через декілька місяців після того, переконавшись, що не сталось рецидиву, провели реконструктивне втручання для реанімації лицевого нерва та відновлення міміки пацієнтки. Зокрема, вдались до нового типу оперативних втручань — гілочку нерва розміром один міліметр, що іннервує жувальний м’яз обличчя, пересадили на гілку лицевого нерва, який відповідає за підняття щоки й кутика рота. Завдяки цьому вдалося відновити міміку обличчя.
А під час другого етапу десятигодинної операції вживили у верхню повіку пацієнтки частинку золота — цей метал не спричиняє побічних ефектів і сприяє тому, що у спокійному стані око заплющене. Це має назву “золоті важки”.
— Який результат?
— Минуло лише три місяці після операції, а в пацієнтки почав працювати кутик рота та щока, відновлюється міміка й чутливість, вона може заплющувати й розплющувати око! До того ж вона почала краще розмовляти, може пити й вживати рідку їжу. Це чудовий естетично-функціональний результат.
