Мабуть, у багатьох із вас буває спокуса відтягнути ще одну-дві хвилинки до запланованої справи. Й багато хто час від часу каже собі: “Я більше не буду відкладати на завтра те, що можу зробити сьогодні…І точно почну з завтрашнього дня”.
Але незавершені завдання на триваліший час залишаються у нашій пам’яті, ніж інші. Спогади про них більш виразні. Це поступово виснажує нас психологічно, а з часом і фізично. Провокує постійне відчуття напруження, пригніченості, сорому.. Усе це, подібно до чорної діри, з часом поглинає нас більше, ніж та ненависна рутина, яку ми постійно відкладали на потім.
Описаний феномен називається “прокрастинацією” (з латини буквально: “pro crastinus” - “для завтра”, або “я зроблю це пізніше”).
Значна частина ранніх досліджень вказувала, що прокрастинація пов’язана з негативними психічними станами й змінами настрою, що виникають внаслідок страху перед можливими невдачами, або ж страху перед успіхом. Приміром, студенти, які демонстрували високий рівень навчальної компетентності через страх перед невдачею з більшою ймовірністю вдавалися до зволікання й відтермінування виконання навчальних завдань.
Останнім часом дослідники звернули увагу, що прокрастинація -- це не просто відкладання справ на пізніше, це певний набір автоматичних повторюваних думок, що лежать в основі негативного настрою. Схильність до прокрастинації також пов’язують із підвищеним рівнем нейротизму (це риса характеру, яка описує чутливість до різних очікуваних перешкод, змін настрою чи стресу) та постійним прагненням бути ідеальними. Ключовим компонентом прокрастинації може бути низька оцінка себе, самокритика й інші негативні думки, спрямовані на себе в очікуваній перспективі.
Систематичне відкладання справ на завтра мимоволі зберігає поганий настрій та посилює цикл зволікань. Відтак людина наче ходить по колу.
У кожного цей цикл може бути унікальним. Та психологи Джейн Б. Бурка та Ленора М. Юен вважають, що у ньому можна відслідкувати типові етапи:
1. “Цього разу я почну завчасно”. Але початок не відбувається спонтанно, й з часом стає зрозуміло, що цей раз нічим не відрізняється від інших;
2. “Скоро треба почати”… А коли здається, що надія почати «тут й зараз» втрачена, посилюється тривога та загальна напруга. Проте, незважаючи на усі поривання, справу так і не зроблено;
3. “А що, якщо я не почну?” Оптимізм поступово перетворюється на неприємне передчуття, у думках ввижаються жахливі наслідки про те, як руйнується подальше життя, безперервно прокручуються виправдовування, а час від часу наздоганяє почуття сорому;
4. “Час іще є”. Водночас незважаючи на багато неприємних почуттів, надія на те, що все піде як має бути, жевріє, а спроби домовитися з часом, Богом чи всесвітом ніби магічним чином подовжують термін;
5. Людина починає картати себе: “зі мною щось не так”, “все це через мене”, “мені бракує самодисципліни (сили волі, розуму чи ще чогось)”, “інші б точно справились краще й вже би зробили це”;
6. “Робити або не робити”. Подібно Гамлету ми обираємо між двома варіантами, однак вони обидва на цьому етапі потребують додаткових ресурсів, зусиль і постійної боротьби зі спокусою обрати другий варіант;
7. “Я більше ніколи не буду відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні”. Нова обіцянка та переконання себе в тому, що це був останній раз й такого більше не повториться… до наступного разу.
Водночас, ви погодитесь, що у кожного з нас бувають періоди, коли виникає відчуття, що усього занадто багато, що все навалюється в один момент, а сил та часу встигнути не вистачає.
Як же відрізнити звичайне відкладання справ на потім від прокрастинації? Адже можливість відкласти частину справ, визначивши пріоритети у сферах, знижує рівень тривожності та дозволяє реалістичніше оцінити межі власних можливостей.
Щоб зрозуміти, чи ваша прокрастинація є проблемою, варто задати собі просте запитання: “Чи дійсно те, що я відкладаю справи на потім, мене турбує?” Бо насправді є люди, які не переймаються тим, що відкладають справи на потім. Чи знають вони якийсь секрет? Ні, проте такі люди не очікують від себе всесильності. Вони, зазвичай, визначають певні межі власних можливостей. Тож у них немає прокрастинації.
Що може нам допомогти подолати внутрішнього прокрастинатора?
1. Обмежте у своєму лексиконі фрази на кшталт: “Не будь слабаком! Просто зроби це!”
2. Перестаньте картати себе, використовуючи це як спосіб самоконтролю.
3. Критика та іронія — не завжди кращі друзі, щоб мотивувати себе.
4. Складайте списки, не забувайте користуватися ними.
5. Мисліть і дійте як професійні офіціанти (рухайтесь й прибирайте на ходу, це дійсно економить час у майбутньому).
6. Не намагайтесь робити добре те, що у вас виходить погано. Краще бути достатньо хорошим, а не ідеальним.
7. Якщо можете зробити це самі – зробіть, якщо ні – делегуйте.
8. Якщо маєте можливість зробити щось, витративши на це до 15 наступних хвилин, не зволікайте.
9. Продовжуйте долати перешкоди!
Однак, якщо вище згадане у сукупності нічого не змінило у вашому житті, скористайтесь рекомендацією №10: розгляньте можливість проконсультуватись із психологом чи психотерапевтом.
Прокрастинація поступово стає ще однією шкідливою звичкою у нашому соціумі. Звичкою, яка заважає насолоджуватися життям. Бережіть свій час і пам’ятайте: щоб бути цінним, не обов’язково бути ідеальним.
Дякую, що не відклали текст на потім:)
Пропонуємо вашій увазі також текст про те, як здавалось би банальні селфі можуть ставати причною депресії та самоізоляції.
