Десять років тому, 2 лютого 2015-го, в аварії загинув один із найпопулярніших і найшанованіших українських співаків. Напередодні Андрій Кузьменко відпрацював у Кривому Розі концерт, а потім сів за кермо свого автомобіля й вирушив до Києва. Однак доїхати до столиці зірці не судилося: на одному з поворотів його позашляховик зіткнувся з молоковозом...
— Це сталося у селищі Лозоватка, — розповідає “Експресу” Віктор Кузьменко, батько лідера гурту “Скрябін”. — Я їздив туди, бо висували різні версії, причини, мотиви ДТП, і треба було, звичайно ж, подивитися все самому.
Що вам сказати: місця для зіткнення там не було, адже дорога широка й по боках немає ні кюветів, ні дерев. У будь-який момент Андрійко, а він мав багатолітній водійський досвід і дуже добре їздив на машині, спокійно міг уникнути того зіткнення, повернувши ліворуч чи праворуч. Просто в поле.
Та й Toyota Sequoia — потужний кросовер — і це можна було зробити. Але того не сталося, тому що були заблоковані системи. Кермо не поверталося, система блокаторів коліс не працювала... І сталася така страшна біда!
— Тобто раптово в авто виникли технічні проблеми?
— Так. Усе скидалося на те, що аварію було підлаштовано. У момент, коли на повороті з’явилася зустрічна машина, відключається електроніка й прилади не працюють. Багато хто перевіряв цю версію, і вони зійшлися на тому, що все було підготовлено дистанційно. Спеціально... Можна принагідно пригадати гіркий досвід з розслідуванням загибелі Чорновола. Там же так само нічого не з’ясували... Усе, як завжди: система старається то все якось “затушувати” й залишити поза увагою.
— А жінка, яка перебувала з вашим сином у машині, якісь свідчення давала?
— Звичайно, давала. Це була адміністраторка його групи. Вона сиділа на передньому сидінні. Розказувала, що, коли вони вийшли на той поворот і побачили зустрічну машину, Андрійко хотів вивернути вліво чи вправо — аби уникнути цього зіткнення. Однак кермо не працювало! Натискає кнопку ADS (це аварійне гальмування всіх чотирьох коліс), вона мигає, але теж не працює.
Покази жінки були записані, коли поліція, ні, тоді ще була міліція, розпочала цю справу. А через місяць нам телефонують з Кривого Рогу знайомі й кажуть, що слідчого змінили. Новий слідчий так само мав розмову з адміністраторкою і вона йому заявила: “Я нічого не бачила, бо спала!” Можете самі зробити висновки.
— За той час так радикально змінити точку зору? Щось з нею мало статися, хтось мав налякати...
— Так. Відповідна розмова була проведена. Тому ми з мамою боялися і за дружину Андрійка, і за його доньку. (Зітхає).
— Справді?
— Нас дуже часто питали: “А чому ви не домагаєтеся через органи з’ясувати причину?” Ми з мамою на цю тему багато говорили й вирішили тим не займатися. Бо коли мого сина не стало, Свєточка й Барбара жили в Києві. І в нас був острах: якщо так вчинили з Андрієм, то коли ми будемо з’ясовувати причини та копати глибше й глибше, щось погане можуть зробити й з ними обома. Для нас це було недопустимо, тому за якийсь час то все спустили, ніби на гальмах.
— Ольга Михайлівна розповідала мені, що після смерті сина не могла слухати його пісні. А ви?
— Так. Мама була тоді в дуже й дуже тяжкому стресі. Я взагалі не знаю, як ми той рік пережили. Тоді це було не життя, а якась мука. (Після паузи додає). Мені було дуже важко з тим усім змиритися. Я й до сьогодні не можу з тим остаточно змиритися! Адже це така втрата: безповоротна, тяжка і незамінна. (Зітхає).
А щодо пісень — тепер я сприймаю їх як пам’ять про мого сина та як людську повагу й людську любов. Це ж на творчості Андрія виростає третє покоління. До речі, мене часто запитували: “От він написав для Ольги Михайлівни пісню “Мам”, а для вас чому не написав?” (Усміхається). Насправді така пісня є — “Сам собі країна”. Там слова: “Не твоя вина, що ти батька свого син, а твоя біда — не вміти бути ним. Не стидайся — то твоя земля, не стидайся — то Україна” й далі за текстом. Вважаю, що ця пісня була написана особисто для мене. Для тата.
— Вікторе Кузьмичу, як би ви речення продовжили: мало хто знає, що Андрій...
— (Довга пауза). Мало хто знає, що Андрій міг написати ще багато дуже хороших пісень. Знаєте, колись я поцікавився у нього: “Як ти все встигаєш? І сім’я, і телебачення, і концерти, і подорожі, і нові пісні”. Він став біля мене й каже: “Татку, я сам цього не можу пояснити. Воно мені ніби само з рукава сиплеться”. І отак трусонув рукою... Він ще не використав свій талант до кінця та пішов з життя занадто швидко!
