Хто з нас не знає веселої комедії “За двома зайцями” або не заслуховувався піснею “Ніч яка місячна”? Автор цих творів — Михайло Старицький — відомий поет, прозаїк, перекладач, батько українського театру. 14 грудня минає 184 роки від дня його народження.
— Михайло Старицький народився у селі Кліщинці, що в Полтавській губернії (нині — Черкащина), — розповідає Ольга Гураль, кандидатка історичних наук, директорка Музею видатних діячів української культури. — Його батько Петро походив зі старовинного роду, коріння якого сягало династії варязьких князів Рюриковичів. Він помер, коли Михайлові ще не було й п’яти років. А мати була двоюрідною сестрою Віталія Лисенка — батька майбутнього композитора Миколи. Великий вплив на виховання Михайла мали його бабуся та дідусь. Перебуваючи в їхньому домі, він занурювався в атмосферу романтичних історій про козаччину та українське минуле. У дитячі роки Михайло вже читав твори Тараса Шевченка. Коли йому було 12, померла мати, і опіку над ним узяв батько Миколи Лисенка.
— Яку освіту здобув Михайло Старицький?
— Хлопець навчався у Полтавській гімназії, де захопився українським словом, театром і почав писати свої перші вірші. Одного разу він побачив у книгарні історичний роман “Чорна рада” Пантелеймона Куліша, і придбати цю книжку стало його мрією. Проте коштувала вона дорого — приблизно 5 карбованців. Назбиравши необхідну суму, купив книжку й читав її всю ніч.
Закінчивши гімназію, Михайло вступив до Харківського університету, а згодом перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету. Проте навчання довелося перервати через хворобу. Восени 1861 року він поїхав до родинного маєтку в село Либіхівка. Михайло був затятим мисливцем і якось, підстреливши качку, вирішив сам дістати її з болота, бо собака відмовився туди лізти. Але було дуже холодно, це призвело до серйозного запалення легенів. Під час хвороби його доглядала тітка Ольга Лисенко і 14-річна кузина Софійка, рідна сестра Миколи Лисенка. Незадовго Михайло і Софія зізналися батькам, що закохані й хочуть одружитися. Молодята не хотіли чекати, тож довелося трохи змінити свідоцтво про народження нареченої, зробивши її 16-річною.
— А як же кохання з красунею Степанидою із Кліщинців, якій Старицький начебто присвятив вірш “Виклик” (“Ніч яка, Господи, місячна, зоряна...”)?
— Це народна легенда, яка не має жодного документального підтвердження. Старицький написав цей текст, коли вже був закоханий у Софію. Загалом Михайло був талановитим ліриком. Його поезія пізніше увійшла до лібрето опери “Утоплена”, музику до якої написав Микола Лисенко.
— Яким було подружнє життя Михайла та Софії?
— Воно нагадувало свято. Пара часто організовувала сімейні вечори: грали на фортепіано в чотири руки, співали, декламували вірші, готували аматорські театральні постановки. У маєтках Старицьких завше гостювало багато людей. Михайло був надзвичайно веселим, мав гарне почуття гумору, чудово виконував романси. І водночас був примхливим, постійно потребував уваги, його легко було образити.
— Іван Франко назвав Старицького “батьком українського театру”.
— Так. Разом із Миколою Лисенком вони створили аматорський театр і підготували виставу “Різдвяна ніч” за мотивами повісті Миколи Гоголя, яку в 1874 році показали на професійній сцені. Вона мала величезний успіх. На початку 1880-х до Києва приїхала трупа з такими зірками, як Марко Кропивницький, Микола Садовський, пізніше до них долучилася і Марія Заньковецька. Актори часто самі шили костюми й купували реквізит через нестачу фінансів. Потрібна була заможна людина, яка могла б підтримати театр. І нею став Михайло Старицький. Він намагався зробити український театр професійним, на рівні імператорських. Але це вимагало значних коштів. Старицький продав свій маєток на Поділлі, завод із виготовлення сухарів та будинок при ньому. Перші гастролі мали відбутися в Одесі, де він орендував одну з найкращих сцен, найняв великий штат театрального персоналу, замовив нові дорогі костюми, декорації та афіші. Весь свій статок — приблизно 60 тисяч карбованців — Михайло Петрович вклав у цей проєкт. Але через два роки трупу покинули провідні актори й вона розпалася. Хоча вистави не відбулися, платити за оренду театрів усе одно довелося. Та й партнери Старицького виявилися нечесними, особливо у фінансових питаннях. Тож виплачувати борги йому довелося майже до кінця життя.
Щоб утримувати родину й платити борги, він активно писав історичні романи. Також продовжував театральну діяльність і керував трупами. Михайло Петрович помер 27 квітня 1904 року в Києві від серцевого нападу, фактично з олівцем у руках, адже до останніх днів працював над своїми творами. У подружжя було п’ятеро дітей, одна донька померла в 11 років. Доньки пішли творчим шляхом батька, а син став відомим юристом. На жаль, майже всіх Старицьких було знищено в період сталінських репресій.
