Щодо трагічних подій у 1940-х роках у поляків одне переконання: вони були жертвами, а українці – катами.
Ті українці, яких у 1940 роках депортували до СРСР із території так званого Закерзоння – нинішньої території Польщі, – знають іншу правду. Сотні їхніх родичів і односельців були замордовані. А сотні тисяч – вигнані з місць, де їхні предки жили століттями.
Голова Об'єднання товариств депортованих українців "Закерзоння" Володимир Середа знає цю правду не з підручників – він народився 1934 року на Східному Надсянні. Його родину, якій пощастило вижити, у березні 1946-го вигнали на територію України.
– Чому українські села на Закерзонні у 1940 роках зазнавали нападів із масовими вбивствами?
– Польська комуністична влада поставила собі за мету мати моноетнічну державу, зачищену в різний спосіб від української меншини – убивствами, депортаціями та асиміляцією тієї частини українців, яку розсіяли потім, під час акції "Вісла", по західній та північній сучасній Польщі, – каже Володимир Середа.– Масові вбивства українців на Закерзонні були нічим іншим, як етнічною чисткою з елементами геноциду.
– Хто і як убивав українців у цьому регіоні?
– Ці вбивства здійснювало польське підпілля, в окремих випадках – відрозділи Війська Польського, Комітету внутрішньої безпеки, прикордонники.
Першою під удар потрапила Холмщина. Антиукраїнський терор розпочався там ще 1942 року. Спершу польські підпільники вбивали політично свідомих українців. А в 1943 році були випадки й масових убивств українців.
Навесні 1944 року антиукраїнський терор на Холмщині перейшов у стадію масового. Село Сагринь стало місцем найбільшого масового вбивства українського цивільного населення в регіоні. Нині на встановленому пам’ятнику викарбувано 660 прізвищ – це ті, які вдалося встановити через більш ніж півстоліття після події. Точна кількість невідома.
Інші холмські приклади 1944 року: село Ласків – понад 260 жертв, Бересть – приблизно 270, Шиховичі – понад 130, Верешин – понад 100...
Системний терор на Холмщині готував українське населення Закерзоння до того, що воно має покірно забратися геть, коли накажуть.
– І коли надійшов наказ?
– Згідно з угодою, підписаною 9 вересня 1944 року між урядом УРСР та Польським комітетом національного визволення (теж маріонетковою структурою Москви), мала відбутися так звана "евакуація" українського населення з території Польщі та польських громадян із території УРСР.
Перші ешелони з українцями поїхали, починаючи з середини жовтня 1944 року здебільшого з Холмщини.
Закінчитися ця "евакуація" мала до 1 лютого 1945 року. Однак у Надсянні, на Західній Бойківщині та на Східній Лемківщині Польщі вдалося позбутись лише мізерної частини українців. Люди не виїжджали, навіть попри брутальні дискримінаційні дії нової влади -- непосильні податки, обмеження в отриманні землі під час аграрної реформи, згортання українського шкільництва, знищення Греко-Католицької Церкви. До кінця лютого 1945 рокуініціатори визнали, що акція зазнала провалу.
І тоді тут також почалися масові вбивства українців, аби поставити решту перед вибором -- поїхати або загинути. Важливо, що до них долучилося й антикомуністичне польське підпілля.
– У 1945-му першим місцем великої масакри мирних українців у Надсянні стало село Павлокома, так?
– Третього березня підрозділ Армії Крайової під командуванням львів’янина, поручника АК Юзефа Бісса (псевдо – Вацлав) спільно з озброєними поляками із сусідніх сіл вбили 366 українців. Зганяли їх у церкву, звідки групами конвоювали на цвинтар і там розстрілювали. Три великі ями наповнили тілами убитих. Групу жінок із найменшими дітьми вигнали зі села на схід... Загалом у 1945 -- 1946 роках таке коїли в десятках сіл.
– І ці масові вбивства дали результат?
– Не повністю. Врешті "евакуацію" перевели у примусовий формат – з вересня 1945 року її проводили три спеціально підготовлені дивізії Війська Польського.
Упродовж 1944-1946, 1948 і 1951 років із Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини, Західної Бойківщини було вивезено на територію УРСР понад півмільйона українців. Ще понад 140 тисяч українців Закерзоння польська влада депортувала й розпорошила на заході й півночі Польщі під час злочинної акції "Вісла" у 1947 році.
Андрій ГАНУС