Наприкінці Першої світової війни, коли розвал Австро-Угорської імперії виглядав неминучим, цісар Карл І запропонував кожній нації утворити власну державу і залишитися при цьому під владою монархії Габсбургів.
Цей заклик під назвою "Народний маніфест" опублікували більшість тогочасних австрійських видань. На передовиці популярного тижневика Das interessante Blatt з’явилася карта з приблизними кордонами майбутніх національних держав, на якій Східна Галичина та Буковина були позначені як русинська (українська) територія.
"Відповідно до волі своїх народів Австрія повинна стати федеративною державою, в якій кожна нація сформує власну державність у місцях проживання", — цитувала відозву останнього імператора щоденна віденська газета Wiener Zeitung.
У своєму маніфесті Карл І гарантував незалежність для кожного національного утворення та мотивував необхідність існування федерації, яку називав союзом вільних народів, життєвою потребою окремих держав. "Для досягнення успіху у вирішенні великих завдань, що виникають внаслідок війни, потрібно буде об'єднати всі сили", — пояснював імператор.
"Народний маніфест" цісаря Австро-Угорщини Карла І. Wiener Zeitung, 1918 рік
В тогочасному суспільстві почалося жваве обговорення несподіваної ініціативи монарха, який робив останню спробу зберегти свою державу. Газети висловлювали сумніви, що реформа монархії допоможе утримувати разом народи, які "заледве терплять один одного", як писала Neue Freie Presse.
Цісар Австро-Угорщини Карл І. Das interessante Blatt, 1917 рік
На заклик цісаря майже одразу відгукнулися українці Галичини та Буковини. 18 жовтня у Львові відбулись Збори усіх українських послів до австрійського парламенту, Галицького і Буковинського сеймів, а також прибули по 3 представники від усіх політичних партій, духовенства і студентства. Того дня було обрано Українську національну раду на чолі з Євгеном Петрушевичем (майбутнім президентом ЗУНР) і проголошено, що Галичина, Північна Буковина і Закарпаття утворюють Українську державу у складі Австро-Угорської монархії.
Згодом делегація Української національної ради виїхала до Відня для переговорів з австрійською владою. Якби вплив цісаря в Австрії залишався високим, цілком ймовірно, що західноукраїнська держава з’явилася би ще тоді — мирним шляхом, адже Карл І був прихильним до українського національного руху.
Як член цісарської родини ерцгерцог Карл Франц Йосиф був частим гостем на Галичині, а з квітня 1912 року постійно мешкав у Коломиї, де спеціально для нього та його дружини Зіти було збудовано дві вілли. У прикарпатському місті майбутній імператор служив у складі VII кінного полку спочатку як ротмістр, а згодом у званні майора. Українці поважали ерцгерцога, оцінююючи його як "розумного і енергійного діяча, прихильного до прагнення українців будувати власну державу".
Ерцгерцог Карл Франц Йосиф біля своєї віли в Коломиї. Nowości Illustrowane, 1912 рік
Тимчасом політичні представники інших народів монархії відкрито прагнути до відокремлення. Протягом декількох днів про незалежність від Габсбургської корони оголосили в Угорщині, Чехословаччині, Польщі та Сербо-Хорвато-Словенській державі.
Відчайдушна спроба українців зі зброєю в руках втримати проголошену 1 листопада Західно-Українську народну республіку закінчилася невдачею у протистоянні з сусідами-поляками, які будували власну державу на тій самій території та отримали підтримку від країн Антанти.
Останній імператор Австро-Угорщини під час поїздки у свою штаб-квартиру. Das interessante Blatt, 1918 рік
До слова, цісар Карл І, на прихильність якого покладалися українці, так і не зрікся престолу.
У 1919 році австрійський парламент позбавив його влади, у 1921 – після невдалих спроб повернутися на престол – останнього імператора було інтерновано на острові Мадейра, де він наступного року помер від запалення легень.
Пропонуємо також вашій увазі текст про анексію наших земель 100 років тому: закулісся Паризької конференції.
