В українських селах стартував сезон заготівлі сіна. Це здавна важливий етап у роботі господарів. Недарма липень наші пращури називали не інакше, як косень або сінокіс.
— Заготівля сіна була дуже важливим заняттям, адже ця трава мала забезпечити кормом худобу на цілу зиму, — каже Володимир Конопка, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історичної етнології Інституту народознавства НАНУ. — Роботу зазвичай розпочинали у вівторок першого тижня Петрового посту. У понеділок не косили, бо наші предки вірили, що це — дуже важкий день, і скошене в понеділок сіно або замокне й зігниє, або в нього вдарить блискавка і воно згорить.
— А хто йшов у поле косити?
— Передусім — дорослі чоловіки. Часто сусіди збиралися і допомагали косити та збирати сіно один одному. Коли викошували в одного, йшли до інших. Господар, у якого косили, мав погодувати помічників 3 — 4 рази на день. А для юнаків косовиця була свого роду ініціацією. Вважалося, якщо молодий хлопець йде на косовицю і нарівні з усіма справляється з роботою, то йому вже можна парубкувати — відвідувати вечорниці та інші зібрання молоді.
— З чого починали покіс?
— Перед тим, як приступити до роботи, обов’язково казали: “Боже, допоможи”. Також просили у Бога та святих Петра і Павла хорошої погоди. Перший жмут трави з покосу відкладали. Його забирали додому і засушували. Потім ним годували худобу, яка хворіла. Наші предки вірили, що так тварина швидше одужає. До речі, аби розвеселитися та підбадьорити один одного, косарі говорили різні примовки та співали пісні.
— Але ж це був період Петрового посту...
— Так. Але священники до цього ставилися із розумінням і співати не забороняли.
— Як закінчували косовицю?
— Коли завершували сінокіс, казали: “Дякую, Боже, за допомогу”. На Поділлі, Волині, в Центральній Україні, коли зробили останній покіс, з трави формували маленький віночок чи косу, давали її дівчині, яка несла це господарю. Той у відповідь давав їй солодощі або гроші. Вінок вважався освяченим, тож його не можна було викидати чи топтати. Пізніше його або спалювали в печі, або годували ним худобу.
А після завершення періоду сінокосу обов’язково проводили гостину з музикою, танцями й обрядовими стравами. Зокрема, на Поділлі в цей день варили розсіл з півня або курки.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що відомо про золоту пектораль, яку пів століття тому віднайшли в Україні