Нема в нашому селі людини, яка б не знала цієї славетної пісні та її автора”, — з упевненістю каже 63-річний Василь Василів, учитель історії у прикарпатському селі Середня. Саме тут народився автор гімну УПА і маршу Української армії “Зродились ми великої години” Олесь Бабій. Я приїхала сюди, аби дізнатися більше про цього великого українця.
Йдемо в гості до родичок Олеся Бабія — 77-річної Дарії Шаргавінської (її дід та Олесь Бабій були двоюрідними братами) та її 48-літньої доньки Оксани Борисик.
“Олесь Бабій народився у відносно заможній сім’ї — батьки мали землі, які самотужки обробляли, — розповідає про славетного родича Дарія Богданівна. — Було у них четверо дітей: троє хлопців і одна дівчинка. З юних літ Олесь мав неабиякий потяг до знань. Казав татові: “Я не хочу в поле, хочу до школи”.
Заради того, аби син мав можливість навчатись, батьки продали землю, і він вирушив спочатку здобувати освіту на Львівщину, а згодом — у Прагу”.
Коли йому було 17, долучився до Легіону січових стрільців, а згодом вступив на службу до Української галицької армії. Осівши на якийсь час у Львові, Олесь почав свою діяльність в Організації українських націоналістів. У 1931 році його заарештували за проукраїнську позицію.
“Перебуваючи під слідством у Дрогобицькій в’язниці, наш родич і написав відому на увесь світ пісню “Марш націоналістів” (це ще одна назва пісні “Зродились ми”), — каже жінка. — Взимку 1932 року цей текст вийшов друком у журналі “Розбудова нації”.
Пані Дарія каже, що про знаменитого родича тривалий час не можна було говорити.
“Якби радянська влада дізналася про такі розмови — наслідки були б сумними, — каже. — Тому моя мама дуже мало розповідала: боялася, аби я, дитина, ніде не проговорилась. Пригадувала хіба якісь побутові речі. Наприклад, історію, як Олесь прийшов до нас у гості й під ним зламався стілець. Він був міцної статури...”
На жаль, фотографій славетного родича в сім’ї не залишилося. “То такі часи були за радянщини, що тримати “компромат” у хаті не можна було, — каже Оксана Борисик. — Попри це, бабуся вже в дитинстві вчила нас “Маршу націоналістів”.
...Хати, де виріс Олесь Бабій, не залишилося — на цьому місці нащадки збудували нову. Щоправда, нині там ніхто не живе. А ось неподалік мешкає 65-річна Анна Шептицька: її дід і Олесь Бабій теж були двоюрідними братами.
“Олесь Бабій був дуже поважний, інтелігентний, — розповідає жінка. — Бува, в неділю одягне парадовий костюм і вийде прогулятися селом, подивитись, хто і що біля хати зміг пристарати. Мав чітку політичну позицію, передбачав, що комунізм нічого доброго не принесе Україні...
Він відчував біду, тому після низки погроз виїхав за кордон. Сусідка ледь встигла добігти й сказати, що по нього вже йдуть”.
Спочатку Олесь Бабій виїхав до Німеччини, де оселився у таборі для переміщених осіб, а згодом, через чотири роки, переїхав до США, в Чикаго, де працював у редакції українського часопису.
“Декілька років він не давався знати, аж раптом — телеграма з “ворожої Америки”, — каже Іванка Юрочка, дочка племінниці Олеся Бабія. — Загалом листи ми отримували раз у пів року. Зазвичай це були вітання зі святами. Про себе він ніколи не розповідав, про політику не писав — не хотів нас підставляти, бо кожен лист проходив цензуру...
Остання вістка прийшла в січні 1975 року, де він писав, що погано почувається і відчуває, що вже не зможе виконати найзаповітнішу мрію — відвідати Батьківщину. Останні слова були: “Прощай, родино і рідна
Україно”. 2 березня 1975 року його не стало”.
“До речі, Олесь ніколи не був одруженим. Він мав одну кохану на все життя, — каже Дарія Богданівна. — Коли їхав, кликав її з собою, але вона не змогла поїхати. Через декілька днів її знайшли мертвою — жінка застрелилась. Не витримала життя без коханого. І Олесь усе життя залишався вірним їй: так ніколи і не одружився”.
Олесь ніколи не був одруженим. Він мав одну кохану на все життя.
Похований чоловік у Чикаго — на цвинтарі св. Миколая. Внук племінника — Руслан — привіз туди грудочку
української землі. А цьогоріч, у травні, діаспора відновила місце останнього спочинку автора маршу нашого війська й гімну ОУН “Зродились ми великої години”...
...У рідному селі Бабія продовжують боротися за волю України. “Багато хлопців, чоловіків з нашого села — на фронті, — каже Оксана Борисик. — Ми всі допомагаємо армії, чим можемо: збираємо гроші на амуніцію, продукти, нещодавно наша ОТГ придбала машину для бійців... Впевнена, Олесь Бабій пишався би нашим духом, нашою силою. Вірю, що він з неба теж вболіває за нашу перемогу”.
...Їду із села з думкою, що Україна — країна мужніх борців. А як йдеться у марші УПА: хто борець — той здобуває світ...
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як знищують російські міни, снаряди, які ворог залишив на Київщині
