Український інститут національної пам’яті заявив, що готує законопроект про деколонізацію. Його мета — позбавлення від тієї частини імперської спадщини в Україні, яку використовують для відновлення імперського впливу.
Розвінчуємо міфи разом із Кирилом Галушком, істориком, координатором проекту “Лікбез. Історичний фронт”.
МІФ 1. УКРАЇНА — ЦЕ МАЛОРОСІЯ
Малоросією не називалась ані вся територія сучасної України, ані всі землі, які населяли українці чи їхні предки. Назва “Україна” історично була першою.
МІФ 2. ДАВНЯ РУСЬ ТА УКРАЇНА = НУЛЬ ЗВ’ЯЗКУ
“Русь” та “Україна” — дві назви однієї території, що належать до різного історичного часу. У IX — XI століттях центром Русі був Київ, а територія навколо нього — “землею руською”. Коли держава розділилась на удільні князівства, Київ залишився “матір’ю міст Руських”.
Назва “Україна” була вперше згадана у літописі за 1187 рік, а район Переяслава названий “споконвічною Руссю”. Володіння Війська Запорозького традиційно називали територією України, проте поряд із такою назвою вживалась і “Русь” — наприклад, у Гадяцькому трактаті 1658 року гетьмана Івана Виговського називають “гетьманом військ руських”. Титул “короля Русі” використовував і Данило Галицький. А населення Прикарпаття аж до початку XX століття визначало себе як “русини”.
Тож Україна історично та територіально є спадкоємицею Русі.
МІФ 3. НОВОРОСІЯ НЕ МАЛА СТОСУНКУ ДО УКРАЇНИ
Новоросією стали землі, що були відібрані у запорозьких козаків. На підтвердження цього факту маємо англомовну карту 1795 року. На ній є територія Європи, поділена на шматки, один з яких має назву “Східна частина Середземного моря з берегами турецької Анатолії, Сирії, Єгипту та Берберії”. Саме тут вперше бачимо назву New Russia — нею позначена територія, яка до 1775 року називалася Вольностями війська Запорозького.
Підтвердження того, що Новоросія — це територія козацька, знаходимо й у французькому атласі 1806 року. Нижче від напису UKRAINE на правобережжі Дніпра є N-lle Russie (Нова Росія), і розташована вона саме на запорозьких землях.
МІФ 4. “ВЕЛЕСОВА КНИГА”— ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ
Науково доведено, що ця пам’ятка — підробка XIX чи XX століття. І дуже зручна для російської історіографії. У книзі йдеться про те, що шлях слов’ян на Наддніпрянщину проходив через Росію (“од Росіе”) — однак саму назву “Росія” стали вживати лише з XIV століття.
Ідея “Велесової книги” — усім слов’янським народам треба злитись, як струмкам, в одне “російське море”. А сам Юрій Миролюбов, публіцист книги, був прихильником особливої історичної ролі Росії та православ’я серед усіх слов’ян.
МІФ 5. “ШАПКА МОНОМАХА” — ДОКАЗ, ЩО МОСКОВСЬКІ ЦАРІ Є СПАДКОЄМЦЯМИ РУСІ
Московська держава у боротьбі за спадщину Русі використала аргумент про головний убір. Доказом ідеї Третього Риму (перенесення центру християнства до Москви) слугувала “шапка Мономаха”, нібито отримана від самого візантійського імператора. Нині цей артефакт зберігається в Оружейній палаті Кремля.
Насправді шапка була створена у XIV столітті в Азії. Найімовірніше, її подарував московському князю хан Узбек, який правив у 1313 — 1341 роках.
Проте у XV столітті Москва прагнула підтвердити права князів та царів на землі Східної Європи та статус “столиці духовного світу”. Тому і з’явилася легенда про “шапку Мономаха” — начебто подарунок імператора Константина IX київському князю, прямими “нащадками” якого є московські князі та царі. Згодом на цій основі збудували міф про перенесення центру Русі з Києва до Москви, яка мала виступати “збирачем руських земель”.
Читайте також про те, як відреагували соцмережі на перші підсумки голосування за нового президента.
