Після виходу на кіноекрани українського фільму про Довбуша до постаті легендарного опришка прикуто ще більше уваги. Розповідаємо цікаві факти про його життя.
— Олекса Довбуш походив з родини комірників — однієї з найбідніших верств сільського населення, — розповідає Володимир Бакала, старший науковий співробітник Івано-Франківського історико-меморіального музею Олекси Довбуша. — Родина не мала власного житла, тож мешкала у невеличкому приміщенні в господаря Гаврила Твердюка.
— Відомо, що Олекса народився у 1700 році у селі Печеніжин (Коломийський район Iвано-Франківської області. — Авт.), — додає Іван Котів, завідувач Історико-краєзнавчого музею Олекси Довбуша у Печеніжині. — Родина мала лише декілька овець, які разом з панськими випасав Олекса зі своїм старшим братом Іваном.
— Що змусило Олексу податися в опришки?
● В. Бакала:
— У ті часи існувала надзвичайно жорстка податкова система. За кожного члена родини доводилося платити “подушне”. Якщо родина мала господарку, то платили ще й “рогівщину”. А коли в хаті були вікна — сплачували ще й “повіконне”. Платити треба було навіть за те, що селянин скористався дорогою. Панщина тоді становила 5 — 6 днів на тиждень. Такі знущання над селянами й спричинили повстання опришків. За даними академіка Володимира Грабовецького, перша згадка про опришків датується 1529 роком. Але найбільшого розмаху рух досягає у часи Олекси Довбуша.
● І. Котів:
— У джерелах вказано, що в 38 років Олекса очолив власний загін. Тоді ж розпочав активні каральні експедиції проти панів, орендарів та лихварів. Коли селянам уривався терпець, вони йшли до Довбуша як до єдиного джерела справедливості та просили в нього заступництва. Правду кажучи, гуцули ставилися до нього, як до святого Миколая. Адже знали, що Довбуш їх захистить.
Опришки діяли невеличкими загонами, у середньому по 20 — 30 осіб, з весни до осені. Переважно жили в лісі, у печерах. Взимку розходилися по селах, наймалися на роботу й заодно збирали інформацію про місцевих панів. Ранньою весною сходилися на вказане місце, здебільшого на Чорногірському хребті. До речі, щоб стати опришком, треба було пройти ряд випробувань. Наприклад, пройти по смереці над глибокою прірвою. Також було випробування на довіру: охочий стати опришком ставив руку на пень, а Довбуш бив топірцем попри саму руку. Якщо рука не смикнулася, то хлопця брали в загін.
— Хто найчастіше зазнавав кари від Довбуша?
● В. Бакала:
— Довбуш розправлявся не лише з польськими панами, а й з українськими. Так, у 1742- му Олекса поквитався з багатим українським отаманом Миколою Дідушком, який жорстоко експлуатував своїх наймитів.
● І. Котів:
— Але надарма опришки ніколи не проливали кров. Бували випадки, що Олекса міг навіть попередити пана, аби той змінив ставлення до селян. Якщо ж змін не було, то його чекала розправа. Якось Олекса Довбуш вирішив покарати шляхтича Карпінського у селі Голосків. Але коли Олекса прийшов до його маєтку, то пан уже втік. У будинку була його дружина з новонародженим хлопчиком (це був Францішек Карпінський — майбутній відомий польський поет. — Авт.) і баба-повитуха. Олекса не просто змилувався над ними, а ще й залишив їм гроші.
— Яким Довбуш був зовні?
● В. Бакала:
— Високим, плечистим, темноволосим, червонолицим. Олекса був рухливим, мав усміхнене обличчя, проникливе око й дзвінкий голос. На ньому була шапка з павиним пір’ям, мазана сорочка, широкий пояс, за ним — два пістолі, порохівниця, капшук на тютюн, торба, на плечі — кріс. Довбуш носив червоні штани й був узутий у постоли.
— А як загинув славетний опришок?
● В. Бакала:
— На Довбуша активно полювали. Польська княжна Теофілія Яблоновська, власниця Свірської солеварні, пообіцяла звільнити від феодальських повинностей і надати в довічне користування землю тому, хто вб’є Олексу. На це зголосилися Іван Мочернюк із Микуличина та Степан Дзвінчук із Космача. Однак 22 серпня 1745 року Олекса Довбуш убив Івана Мочернюка. Переночувавши у сестри, Олекса взяв 17-річного племінника Павла Орфенюка, який теж був опришком, та свого побратима Василя Баюрака й пішов до Дзвінчука.
Коли Олекса хотів зайти в хату, з’явився Степан зі зброєю і вистрілив йому в праве плече. Довбуш наказав побратимам утікати, а сам дістався лісу, де його розшукали за допомогою собаки. Його тіло поляки розрубали на 12 частин і повісили у найбільш людних місцях.
— Iснує чимало легенд про надзвичайну силу Олекси Довбуша. Що про це відомо?
— Одна з найпоширеніших — що Олекса вбив самого чорта й за це став невразливим до куль, — каже Михайло Дідишин, краєзнавець з Космача, дослідник Гуцульщини. — Втім є інша версія. Коли Олексі було 12 років, батько Василь привів його у Космач до коваля, аби він навчився ковальства. Взимку Олекса працював у кузні, а навесні випасав овець на полонині. Одного разу зустрів там травника. Довго з ним розмовляли. Олекса сказав, що хотів би зробити так, аби прості люди не бідували. Травник, почувши намір хлопця, допоміг відшукати в Карпатах рідкісну рослину — хрест-траву, яка надає неймовірну силу. Також дав Олексі корінь мандрагори, з допомогою якого він буцімто міг читати чужі думки.
— Чи справді Довбуш був закоханий у жінку свого вбивці?
● І. Котів:
— За народними переказами саме Марічка-Дзвінка була найбільшим коханням Олекси. Подейкують, що вони познайомилися на храмовому празнику в Криворівні й їхні стосунки тривали роками.
● В. Бакала:
— Але у жодних документах ім’я так званої Дзвінки — дружини Степана Дзвінчука, не згадується. Академік Грабовецький стверджував, що в Олекси Довбуша таки була законна дружина, але дітей вони не мали.
