Закон No5670-д “Про забезпечення функціонування української мови як державної” ухвалила Верховна Рада та підписав Президент. Документ визначає українську єдиною державною, передбачає утворення Національної комісії зі стандартів державної мови. Одразу після підписання дехто назвав цей закон драконівським, вважаючи, що підстав для захисту солов’їної нема. Та чи так це?
Не всі знають, що від 30-х років ХХ століття тривали, як кажуть мовознавці, лексикографічні чистки. Метою було — щоб українська мова в її офіційному стилі перетворилася на бліду копію російської.
Яких переслідувань зазнавала українська мова впродовж останнього століття? Розмовляємо про це з Орисею Демською, мовознавицею, професоркою кафедри української мови Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
— Як нищили нашу мову?
— Українська мова пережила справжній лінгвоцид — тобто свідоме, політично зумовлене, послідовне нищення. Влада обгрунтовувала такі дії як боротьбу за “чистоту мови”, узаконюючи їх офіційними документами та підтримуючи в наукових публікаціях.
— Яким було основне завдання такої політики?
— Усе, що діялося в мовознавстві після 1933 року, було спрямоване на максимальне уподібнення української мову до російської, перетворення її на погіршену, вторинну, меншовартісну, а отже — непотрібну копію мови російської.
Передовсім зосереджувалися на граматичній і лексичній системі літературного стандарту мови. Наприклад, уніфіковували кількість літер в абетці, кількість відмінків іменника (усували те, чого немає в російській мові).
Найбільше ж втручалися в лексичний склад мови. Для цього цілковито усували слова української мови, яких не було в російській, замінювали форми, притаманні українській мові, на російські.
Дуже часто скорочували синонімічний ряд так, щоб із десятка синонімів залишався один — російський.
— Як пояснювали такі дії?
— Мовні особливості називали “саботажем і націоналізмом, спрямованим на розділення української та російської мов”, і знищували їх. Науковим обгрунтуванням усунення або заміни слова слугували пояснення на кшталт: “регіональне”, “діалектне”, “провінційне”, “застаріле”, “архаїчне”, “вигадка”, “націоналістична тенденція”, “штучна різниця між українською і російською мовами”.
Увесь мовний та мовознавчий доробок доби українізації теж кваліфіковано як “саботаж”. Авторів оголошували ворогами, а їхні тексти забороняли та знищували.
Під репресії також потрапили Український правопис 1928 року і його автори, Російсько-український словник 1924 — 1933 років за редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова, майже всі термінологічні словники 20-х років минулого століття.
— Які слова сучасної української літературної мови нам були накинені? Які їх справжні українські відповідники?
— Таких слів багато. Унаслідок лінгвоциду в нас прижилися лексеми “щоб” (рос. чтоб) замість “аби”; “автозавод” (рос. автозавод) замість “автомобілярня”; “атомний” (рос. атомный) замість “атомовий”; “болото” (рос. болото) замість “багно”; “безумовно” (рос. безусловно) замість “безперечно”; “висота” (рос. высота) замість “вишина”; “потім” (рос. потом) замість “відтак”; “коливання” (рос. колебания) замість “гойдання”; “призма” (рос. призма) замість “граняк”; “пучок” (рос. пучок) замість “жмут”; “обмін” (рос. обмен) замість “виміна”; “прес” (рос. пресс) замість “гніт”; “погубити” (рос. погубить) замість “занапастити”; “сучасність” (рос. современность) замість “сьогодення”.
— Які слова української мови викидали зі словників?
— Взагалі усунули деякі слова, як-от “достеменно”, “либонь”, “незгірше”, “всенький”, “гайнути”, “достоту”, “завше”, “зеленина”, “навдивовижу”, “небавом”, “позаяк”, “рішенець” (постанова), “холодник” (холодильник).
Радимо до вашої уваги також текст про підготовку замаху на Євгена Коновальця і реакцію Європи
