Ніде правди діти — історія про корону князя Данила з плином часу перетворилася на міф. Але, на відміну від вигаданої московитської шапки Мономаха, якою начебто вінчали на царство їхніх правителів, руському князеві Данилу посланець Папи Римського Інокентія IV привіз справжню корону. І сталося це у 1253 році в Дорогочині.
Так, українці мали власну корону. Таку ж, яку, приміром, сьогодні мають іспанці чи англійці. І увінчувала ця корона голову могутнього володаря середньовіччя — великого князя Данила Романовича, короля Данила Галицького — одного з найвидатніших діячів Русі. Правителя, який не скорився монгольській Орді й до останніх днів життя тримав європейський вектор розвитку держави.
Але як був коронований Данило Романович і яка доля його корони?
Князь — те саме, що й король
Почнімо з того, що Данило Романович — прямий нащадок славетного князя Володимира Мономаха, його праправнук. Батько Данила, Роман, був великим князем Київським. Та й сам Данило сидів на київському престолі. Щоправда, радянські історики цей факт вперто оминали, називаючи Данила не великим князем Київським, а просто “князем Данилом Галицьким”, підкреслюючи цим регіональний статус володаря.
Така позиція науковців минулого — ще одне свідчення того, як довго українська історія перебувала під імперським впливом північного сусіда. Адже московити не втомлюються переконувати себе самих та світ у тому, що після монголо-татарської навали центр державності перемістився з Києва до Москви, а тому лише вони є прямими спадкоємцями історії Київської Русі.
Про те, як саме “перемістився” центр державності, ви ніде не прочитаєте. Будете змушені повірити, що просто “перемістився” — і крапка. На цій “аксіомі” досі тримається вся московитська історія.
Звісно, постать Данила Романовича, голову якого понад десять років вінчала корона, не вписувалася в концепцію московитів про переміщення центру державності. Ну скажіть, як міг переміститися центр державності без короля?
Саме тому король Данило в їхній історії — просто князь Данило Галицький. Найцікавіше ж те, що корона Русі, а отже, й королівство Руське з’явилися задовго до короля Данила.
“Автором” ідеї королівства Руського був син Ярослава Мудрого князь Ізяслав, який після смерті батька став великим князем Київським, але згодом програв у боротьбі за владу своїм братам та став шукати підтримку у Польщі й Німеччині.
Допомоги в Європі Ізяслав не знайшов, проте зумів наблизитися до папи Григорія VII й переконав його у тому, що Русь гідна корони.
Зрештою у 1073 році понтифік коронував Ярополка, сина Ізяслава, та визнав королем самого Ізяслава. Про це папа писав у листі до польського короля Болеслава ІІ, якого просив посприяти повернути Ізяславу київський трон. Проголошення королями Русі одразу двох, сина та батька, спричинило історичну плутанину. Хто ж перший король? Ярополк, якого коронував папа, чи Ізяслав, який був коронований разом із ним?
Хай там як, а цей політичний хід понтифіка справді допоміг Ізяславу повернути (хоч і ненадовго) київський трон.
“Нічийна” корона знайшла власника
Після загибелі Ізяслава король Русі Ярополк посів престол князя Володимирського. Що автоматично зробило князя Володимирського королем Русі. Після його смерті про корону мало згадували, адже православна Русь не дуже шанувала папський дарунок.
У 1188 році угорський король Бела ІІІ захопив Галич і оголосив себе королем Галичини, а коли після його вигнання Роман Великий, батько Данила Романовича, об’єднав Галицьке та Волинське князівства, син Бели ІІІ Андраш проголосив себе королем Галичини та Володимирії та привласнив “нічийну” корону. Так, ту саму корону, якою папа Григорій VII коронував Ізяслава та його сина.
Син Андраша, Коломан ІІ, став наступним королем Галичини та Володимирії. Саме в цей час у боротьбу за владу вступив Данило Романович. Йому вдалось остаточно прогнати угорців й об’єднати галицьку та волинську землі. Здавалось, нарешті настане мир. Але ні. Зі сходу прийшла нова біда — монголо-татари.
Данило Романович розумів, що самостійно протистояти Орді буде важко. Тож став шукати союзників на Заході. Отоді й згадали про корону, яка по праву належала йому. Залишалось одне: формально затвердити право Данила Романовича на володіння нею з благословення папи, який на той час був, кажучи сучасною мовою, розпорядником усіх європейських королівських корон.
Згідно з тогочасною традицією, королівський титул правителю міг надати лише глава Католицької церкви. Після цього король не був нічиїм васалом, а в разі нападу на його державу інші королі мали прийти йому на допомогу.
Тож Данило Романович здобув титул руського короля. Папа Інокентій IV через свого посланця коронував його у 1253 році в Дорогочині.
Урочиста коронація нового 52-річного монарха, володаря чи не найбільшої в тогочасній Європі держави, яка простягалася від Бугу до Дніпра, відбулася в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці.
Одночасно папська булла закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Пруссії до хрестового походу під проводом короля Данила Галицького проти монголів.
Корона у спадок
Після смерті Данила його корона, а разом з нею атрибути королівської влади — скіпетр та королівська печатка — перейшли до його брата Василька Романовича, а від нього — до Данилових синів Шварна і Лева І. Потім — до онука Юрія І, правнуків Лева ІІ та Андрія та праправнука Володимира Львовича.
Отже, незаперечний факт: Руське королівство як держава існувало понад сто років! І весь час тут правили королі. Саме королями увесь цей час називали правителів у Європі. На Русі ж вони називалися князями. Князями, які мали корону та передавали її у спадок.
На Володимирі Романовичу чоловіча гілка роду Романовичів, названого на честь батька Данила Галицького, закінчилася. Володаркою корони стала донька Юрія І Марія, а після її заміжжя вона опинилася в руках представника правителів польської династії П’ястів Юрія ІІ. Королем Русі став поляк.
Після того як було вигнано ординців, на Руську землю прийшли литвини, які відтоді стали її володарями. Корона перейшла до литовського роду Гедиміновичів, спершу до Гедиміна, а потім до його сина князя Любарта. Князь Любарт одружився з дочкою Андрія Юрійовича, Данилового правнука. Корона по праву належала їй, бо Юрій ІІ не мав дітей.
Королями Русі литвини були недовго. Корона знову перейшла до польських П’ястів, коли Казимир ІІІ відділив Галичину, захопивши Львів, привласнив княжу скарбницю, зокрема і корону короля Данила, та змусив європейських правителів визнати себе її володарем (Волинь тоді залишилася у литвинів).
Однак Казимир ІІІ не мав дітей, і його корону, а заразом і корону Русі успадкував француз, який сидів тоді на угорському троні. Людовік І Анжуйський став королем Польщі за договором П’ястів з Капетінгами. Цікаве в цій історії те, що Людовік І Анжуйський був прямим нащадком Анни Ярославни, дочки Ярослава Мудрого, яку батько видав заміж за Генріха Капетінга.
Людовік І Анжуйський заповів польську корону своїй дочці Ядвізі, а руську та угорську корони — доньці Марії. Ядвіга ж відібрала у сестри руську корону та вийшла заміж за литовського князя Ягайла.
Найцікавіше в цій історії те, що корона Русі, а отже, й королівство Руське з’явилися задовго до короля Данила.
Так корона Русі знову опинилася в руках литвинів. Ягайло охрестився і взяв ім’я Владислав — став Владиславом ІІ Ягеллоном. А по материнській лінії Владислав був нащадком короля Данила. Одруження Ядвіги та Ягайла дало початок об’днанню Польщі та Литви, але не припинило протистояння. Корона Русі переходила з рук у руки. Останнім представником династії Ягеллонів став Сигізмунд ІІ, від якого корона Руської держави перейшла до Речі Посполитої й далі передавалася у спадок вже, так би мовити, у комплекті з короною Польщі.
Із плином часу Польща була розділена, і Галичина опинилась під владою наймогутнішої європейської династії того часу — Австрійської імперії Габсбургів.
Габсбурги одразу провели ретельну інвентаризацію отриманих разом з Польщею корон й утворили у 1772 році у складі імперії регіон під назвою “Королівство Галичини та Володимирії” зі столицею у Львові.
Воно проіснувало до кінця Першої світової війни — до 1918 року й було ліквідоване разом з імперією, яка програла війну.
Зникла назавжди?
Де ж корона тепер? На жаль, не відомо. За найпоширенішою версією, у XVIII столітті (1700 — 1713 рр.) корона короля Данила була перероблена і стала митрою перемишльського єпископа Юрія Винницького й не одне століття зберігалася у греко-католицькому кафедральному соборі святого Івана Хрестителя у Перемишлі.
У 1915 році російська армія вивезла корону-митру до Москви.
Однак по завершенні Другої світової війни українському духовенству через засідання Ліги Націй вдалося добитися від Радянського Союзу повернення реліквії до Перемишля. Повернули її обкраденою та пошкодженою. Зокрема, було вирвано діамант, знято хрестик та обдерто золоту парчу, через що тодішній перемишльський єпископ Йосафат Коциловський був змушений відправити митру у 1926 році на реставрацію до Чехословаччини.
У роки Другої світової війни Перемишль був поділений на зони окупації між німцями і росіянами. Владика Коциловський разом із короною-митрою опинився під радянською окупацією. Боячись за реліквію, єпископ прийняв рішення розібрати її та відправити у німецьку зону окупації Перемишля. Як припускають, найцінніше, що було в короні-митрі, могло потрапити до Берліна, а звідти до Ватикану. Чи справді це так? Не відомо.
Пошуки корони короля Данила тривають...
