Чи завжди війна з противником, який має чисельну перевагу, безнадійна? Звісно, таке питання сьогодні навіть не розглядають українці, які боронять свою землю від агресора. А ось французи, опинившись в аналогічній ситуації майже 80 років тому, вирішили, що чинити опір противникові, який переважає тебе чисельно, не варто і найкращий шлях для збереження країни —
капітуляція та співпраця з ворогом.
Найяскравіший прецедент такої “рятівної капітуляції” світові свого часу продемонстрував французький маршал Анрі Петен. Герой Першої світової війни, він став зрадником у Другу світову.
Чому Петен пішов на співпрацю з Гітлером й навіки вписав своє ім’я в найганебнішу сторінку історії Франції?
Не відступати й не здаватися
Анрі-Філіпп Петен народився 24 квітня 1856 року в селянській родині у селі Коші-а-ля-Тур на півночі Франції. Освіту здобув в Особливій військовій школі Сен-Сір, що її заснував Наполеон Бонапарт, — вищому навчальному закладі, який готував кадри для французької армії та жандармерії.
По закінченню навчання Петен багато років служив у різних віддалених гарнізонах, і його військова кар’єра майже не рухалася. Однокурсники Анрі-Філіппа вже дослужилися до генерала, а він усе ще був у чині полковника.
Полковник Петен мав запальний характер й не завжди погоджувався з рішеннями генштабу. Особливо гостро він обстоював свої погляди на те, як саме належить вести бій. Тодішнє військове командування дотримувалося правила стрімкої атаки багнетами. Вважалося, що так противника можна морально зламати і здобути швидку перемогу.
Петен вітає Гітлера у Монтуарі. 24 жовтня 1940 року.
Петен не погоджувався з цим і наполягав, що життя вояків потрібно цінувати і захищати всіма можливими способами. Для свого особового складу полковник як обов’язкову запровадив вимогу будівництва земляних укріплень та маскування. Вважав, що потрібно комбінувати оборону і напад. А що Петен не раз критикував дії вищого командування, йому врешті чітко дали зрозуміти, що про дальше підвищення годі й мріяти.
У 1914-му полковникові Петену сповнилося 58 років, і він вирішив піти у відставку, навіть встиг написати рапорт. Але плани постарілого вояка змінили постріли в Сараєві, які пролунали 28 червня 1914 року. Петен залишився у строю, і, на диво, на полі бою кар’єра “вічного полковника” стрімко пішла вгору.
Уже в серпні 1914 року Петен дістав звання бригадного генерала, а у вересні 1914-го став одним із творців “дива на Марні”, коли зміг зупинити наступ німців на Париж. Після цього командування відправляло Петена переважно на ті ділянки фронту, де інші готові були здатися.
Верденський переможець
Найбільшої своєї слави Петен зажив у лютому 1916 року у Верденській битві. Тепер йому вже ніхто не міг заборонити втілити у життя давню мрію про оборонний бій з переходом у наступ з підтримкою артилерії. Секрет успіху дій Петена полягав у тому, що він наполіг, аби солдати на передовій змінювалися що два тижні. Бійці мали змогу добре відпочити. Крім того, Петен домігся, щоб воякам на передовій не бракувало харчів та боєприпасів.
“Рятівне” для Франції перемир’я укладено 22 червня 1940 року, після чого країна була поділена на дві частини.
Німецькі війська, на відміну від французької армії, швидко виснажились, і після Вердену їхні мрії про окупацію Франції стали нездійсненними. Саме після “Верденської м’ясорубки” Петена називали не інакше, як рятівником, символом нації й верденським переможцем.
Після закінчення Першої світової війни президент Франції Раймон Пуанкаре вручив Петену маршальський жезл і запропонував посаду віцеголови Вищої військової ради.
У 1931 році Анрі-Філіпп Петен стає інспектором ППО Франції, в а 1934 році — військовим міністром. Ніхто не мав сумніву, що згодом він стане на чолі уряду.
Петен — зрадник
17 травня 1940-го Петену запропонували посаду заступника голови Ради міністрів. Вважалося, що маршал стане символом, навколо якого згуртується нація у боротьбі з нацистами.
Але Петен, ставши заступником прем’єра Поля Рейно, став тиснути на нього з вимогами капітулювати перед Німеччиною. Петен вважав, що війна для Франції вже програна, французька армія приречена і потрібно домогтися рятівної капітуляції.
“Ми не в змозі воювати з агресором. У нас не залишається нічого іншого, як домовлятися з Гітлером, — казав 84-річний маршал Петен. — Німці систематично руйнуватимуть Францію, і мій обов’язок — врятувати іншу частину країни”.
Тож “рятівник нації” й далі наполягав на перемир’ї з нацистами та був певен, що тільки це врятує державу від знищення. Коли Рейно подав у відставку, уряд очолив Петен. Він одразу видав наказ розпочати мирні перемовини з Гітлером.
14 червня окупанти тріумфально увійшли в Париж. Через два дні Петен став прем’єром. 17 червня він закликав французів “припинити боротьбу” і через іспанське посольство звернувся до Німеччини з пропозицією укласти перемир’я.
“Рятівний” для Франції мир укладено 22 червня 1940 року, внаслідок чого країна була поділена на дві частини: окуповану та вільну територію.
Північну частину Франції разом з Парижем окупувала Німеччина, південна ж залишалася під керівництвом уряду Петена, який переїхав до “нової столиці” — Віші.
Маршал помер з тавром “зрадника батьківщини” в ув’язненні у віці 95 років.
Хоч Німеччина й надала повноваження Петену, він від самого початку залишався під жорстким контролем Гітлера. Перший указ маршала: про скасування конституції країни від 1875 року, розпуск парламенту, скасування посади президента республіки та прем’єр-міністра. Під забороною опинились багатопартійність та опозиція. Петен проголосив створення нової французької держави й зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу.
24 жовтня Петен особисто зустрівся з Гітлером, і в результаті Франція оголосила, що підтримуватиме Німеччину у війні проти Великої Британії.
Після нападу Німеччини на СРСР Петен розірвав дипломатичні зв’язки з Москвою й оголосив про формування французького антибільшовицького легіону, який вирушив на Східний фронт.
Франція також зобов’язалася постачати Німеччині продовольство, французів відправляли до Рейху, де вони займали місця німецьких робітників, які пішли на фронт.
У Франції поступово насаджувався культ маршала Петена. Він став поводитись, як король. Промови незмінно починав з фрази “Ми, Філіпп Петен”, а жителів країни називав “діти мої”. Замість девізу Республіки “Свобода, рівність, братерство” Петен запровадив новий: “Праця, сім’я, вітчизна”, заборонив “Марсельєзу” й гімном країни стала спеціально написана пісня “Маршале, ми тут”.
Не дивно, що колишній престиж героя й рятівника Франції стрімко покотився додолу, а згодом Петен зрозумів, що програв.
Коли у липні 1941 року підрозділи “Вільної Франції” разом з англійськими військами звільнили від влади Віші Сирію та Ліван, а у листопаді 1942 року англо-американські війська висадилися в Алжирі та Марокко, німецькі війська 11 листопада ввійшли до південної зони Франції. Німці розпустили армію Петена, і суверенітет Віші став суто символічним.
Улітку 1944 року союзники висадилися в Нормандії, а через два місяці звільнили від нацистів більшу частину Франції та Париж. Гітлер запропонував Петену, який на той час перебував у Німеччині, очолити французький уряд у вигнанні, однак той відмовився й вирішив повернутися до Франції.
Певна річ, Петен розумів, що після повернення його заарештують і вирок буде смертним, але у квітні 1945 року таки написав Гітлерові листа, в якому просив дозволу повернутися до Франції. Фюрер на листа не відповів, і 24 квітня Петен виїхав до Франції.
Вирок — розстріл
...Судовий процес над маршалом тривав з 23 червня по 15 серпня 1945-го. За весь час судового розгляду Петен виступив лише раз. Маршал заявив, що діяв суто в інтересах французького народу і що його перемир’я з нацистами 1940 року врятувало країну від знищення. Петен відмовився від адвоката й на суді захищав себе сам.
15 серпня 1945 року Верховний суд Франції з перевагою один голос визнав маршала Анрі-Філіппа Петена винним у державній зраді та ухвалив 89-річному героєві Першої світової війни смертний вирок — розстріл. Але через похилий вік засудженого та минулі заслуги маршала через два дні після оголошення вироку генерал Шарль де Голль, тодішній голова тимчасового уряду Французької Республіки, замінив вирок на довічне ув’язнення й залишив Петену звання маршала.
У листопаді 1945 року Петена відправили до в’язниці на острові Йо. Тут колишній голова французької держави прожив шість років. У червні 1951 року 95-річного Петена перевели до приватного будинку під цілодобову охорону на півночі острова, де він і помер 23 липня 1951 року. Поховали в’язня у маршальській формі тут же на острові.
