13 грудня 1577 року з порту англійського міста Плімут відплила ескадра з п’яти кораблів на чолі з Френсісом Дрейком. Це повинна була бути експедиція вздовж тихоокеанського узбережжя Америки, а її мета — дослідження і захоплення тихоокеанських володінь у Новому Світі.
Френсіс Дрейк був англійським капітаном і капером (капер — пірат, який діяв від імені держави), військово-морським офіцером і дослідником. Кількома роками раніше він відзначився вдалими експедиціями, зокрема на Панамський перешийок, де жертвами його грабунку стали іспанські поселення і галеони. Тож королева Єлизавета І могла цілком покластися на Дрейка — це був відважний і відданий англійській короні мореплавець.
Сам Дрейк очолив флагманський корабель “Пелікан”. Загалом на п’яти суднах було 164 члени екіпажу. Невдовзі він додав шосте судно “Марія”, португальське торгове судно, яке було захоплене біля берегів Африки.
На початку квітня вони досягли узбережжя Бразилії. При цьому ескадра Дрейка зазнала болючих втрат: двох кораблів і декого з моряків. Наприкінці серпня 1578 року англійці спробували перетнути Магелланову протоку, однак втратили всі свої кораблі, крім “Пелікана”.
У Магеллановій протоці Дрейк і його люди вступили в сутичку з місцевими корінними жителями, ставши першими європейцями, які вбили представників корінного населення південної Патагонії.
Перебравшись у Тихий океан, Дрейк вирушив на північ уздовж берега на своєму єдиному флагмані, який тепер перейменували на “Золоту лань”, атакуючи іспанські порти та грабуючи міста.
5 грудня 1578 року він розграбував порт Вальпараїсо. На захопленому в цьому місті іспанському кораблі “Ель Гран Капітан дель Сюр”, що стояв на якорі в бухті, англійці знайшли 60 000 золотих песо, загальна вага яких склала майже 400 кг, і багато коштовних каменів.
Капітан Дрейк також дізнався, що неподалік перебуває інший іспанський корабель “Нуестра Сеньйора де ля Концепсйон”, який плив на захід до Філіппінського архіпелагу. Дрейк почав погоню і зрештою захопив корабель зі скарбами. В його руки потрапили 36 кг золота, золоте розп’яття, 13 скринь, наповнених коштовностями, і 26 тонн срібла.
Він рухався на північ, грабуючи по дорозі іспанські кораблі та міста. 17 червня 1579-го капер прибув до затоки Сан-Франциско. Висадившись на берег, Дрейк заявив, що відтепер ця територія належить королеві Єлизаветі I.
У липні 1579 року корабель Дрейка залишив тихоокеанське узбережжя Нового Світу і попрямував на південний захід, щоб за допомогою попутних вітрів якнайшвидше переплисти Тихий океан. Через кілька місяців “Золота лань” досягла Молуккського архіпелагу, що на сході сучасної Індонезії.
Там корабель несподівано налетів на риф і зазнав ушкоджень. Після ремонту судно Дрейка врешті знову вирушило в море. На шляху до краю Африканського континенту він декілька разів робив зупинки, щоб поповнити свої запаси води і продовольства. 22 липня 1580 року, через рік після того, як експедиція відбула з Америки, англійський корабель обігнув мис Доброї Надії.
26 вересня “Золота лань” припливла до порту Плімут з Дрейком і 59 членами екіпажу. Вони привезли багато спецій і захоплених іспанських скарбів. Розмір привезеного багатства був таким великим, що всього лише половина частки здобичі, яку отримала королева, перевищила решту доходів англійської корони за весь рік.
Самого Френсіса Дрейка на батьківщині зустріли з великими почестями. Його було визнано першим англійцем, який перетнув Магелланову протоку та здійснив навколосвітнє плавання.
4 квітня 1581 року на борт “Золотої лані”, що пришвартувалася в гавані Дептфорд, прибула сама королева Єлизавета I. За заслуги мореплавця перед англійською короною вона посвятила його в лицарі.
Дрейк подарував королеві коштовний жетон на згадку про навколосвітню подорож, який він захопив під час одного з розбоїв біля тихоокеанського узбережжя Мексики. Натомість королева подарувала Дрейку дорогоцінний камінь зі своїм портретом.
Капітан Дрейк також отримав від монарха титул сера, а на своєму гербі написав латинське гасло Sic parvis magna (Велич народжується з малого), натякаючи на своє скромне походження. Протягом наступних кількох років він не виходив у море, будучи призначеним лордом-мером Плімута, а згодом членом англійського парламенту.
Подвиги Дрейка зробили його героєм для англійців, але іспанці небезпідставно вважали його піратом, переінакшивши його прізвище на Ель Драк. Подейкували, що король Іспанії Філіп II навіть запропонував винагороду 20 000 дукатів за його захоплення або вбивство, що нині еквівалентно приблизно дев’яти мільйонам доларів США.
Однак спіймати пірата іспанцям не вдалося. 28 січня 1596-го, у віці близько 56 років, Френсіс Дрейк помер від дизентерії, поширеної в тропіках хвороби того часу, стоячи на якорі біля узбережжя міста Портобело. Після цього англійський флот зазнав поразки.
Перед смертю він попросив одягнути його у повне озброєння. Його поховали в морі в запечатаній свинцевій труні поблизу порту Портобело, за кілька миль від берегової лінії. Вважається, що місце його останнього спочинку біля уламків двох британських кораблів, “Елізабет” і “Делайт”, затоплених у затоці Портобело.
Водолази досі шукають цю труну. Тим часом у м. Вальпараїсо (Чилі) народні перекази досі пов’язують одну з печер з Френсісом Дрейком. За легендою, коли Дрейк пограбував порт, то розчарувався через мізерну здобич. І щоб не брати її на борт корабля, сховав у печері. За іншою версією, здобич, навпаки, була занадто великою, щоб він міг взяти її на борт.
Ще одна легенда розповідає, що Дрейк боявся потрапити в іспанський полон і закопав свій скарб біля портового міста Аріки, що на півночі Чилі.
Іван ГАВРИШ
