Тема Тайваню щораз частіше звучить у новинах: острів відвідала Ненсі Пелосі, Китай натомість розпочав військові навчання з бойовою стрільбою навколо Тайваню. У відповідь Джо Байден кілька разів зазначив, що США захищатимуть Тайвань військовим шляхом, якщо Китай спробує повернути острів силою.
Річ у тому, що на острів у Східній Азії вже 73 роки претендує дві країни: Республіка Китай, яка контролює Тайвань та прилеглі до нього острови, і Китайська Народна Республіка, яка володіє материковим Китаєм, містами Гонконг та Макао. То в чому ж суть конфлікту між двома країнами? З чого і коли він почався?
Китайці на острові почали селитися у ХVІІ ст.
За даними археологів, перші люди переселились з материка на Тайвань близько 20 тисяч років до н. е. У V — ІІІ тисячолітті до н. е. на острові існувала археологічна дапенкенська культура періоду неоліту, від неї й походять аборигени Тайваню. Перша воєнна експедиція китайців на острів відбулась у 230 році, вони називали острів Ічжоу. А з ХІІ ст. на острів стали нападати японці.
У 1544 році сюди вперше припливли португальські судна, мореплавці назвали цю частину суші Формоза (Прекрасна). У той час більшість населення становили австронезійські аборигени, а китайці лише починали селитися на західному узбережжі острова. На початку ХVІІ ст. частину острова захопили іспанці, потім їх витіснили голландці, збудувавши в 1624 році форт Оранж, а згодом — форт Зеландія, який став адміністративним центром їхніх володінь.
У 1662 році острів захопив Коксінга — колишній пірат, а потім воєначальник, який змусив голландців евакуюватись до Джакарти в Індонезії та заснував тут власну династію та державу Дунмін, яка проіснувала до 1683 року. Опісля свою владу над островом встановили війська династії Цін. Китайці з материка стали активно заселяти Тайвань, витісняючи аборигенів у внутрішні гірські райони. У 1886 році острів став окремою провінцією Китаю з центром в місті Тайбей.
Але тривало це лише дев’ять років, бо у 1895-му Китай зазнав поразки у війні з Японією і погодився передати їй Тайвань згідно з умовами мирного договору. Хоч місцеве населення не погоджувалось з цим, проголосивши 23 травня незалежну Республіку Тайвань на чолі з губернатором Тан Цзін Суном, який став президентом. Однак за кілька місяців японські війська таки встановили свою владу, яка тривала до 25 жовтня 1945 року. Після поразки Японії у Другій світовій війні острів став провінцією Китаю. А далі починається найважливіше!
На острів втекла влада Республіки Китай
Повернімося у 1912 рік, коли була заснована Республіка Китай, яка займала більшу частину материкового Китаю та Монголії. Наприкінці Другої світової війни, у рамках капітуляції Японії, Республіка Китай збільшила свою територію за рахунок групи островів Тайвань і Пенху. Але у 1949 року Китайська національна народна партія (Гоміндан) програла громадянську війну Комуністичній партії Китаю, яку підтримував СРСР. Тоді уряд Республіки Китай переїхав на Тайвань до тимчасової столиці — Тайбею. Тим часом комуністи створили Китайську Народну Республіку (КНР) у материковому Китаї з центром у Пекіні.
На острів евакуювалось кілька мільйонів китайських військових і цивільних. 10 грудня 1949 року на Тайвань прибув літаком керівник Республіки Китай Чан Кайші. Відтоді Республіка Китай контролює лише Тайвань, Пенху, Цзіньминь, Мацзу та інші дрібні острови, хоча до 1970-х років висувала претензії і на материкову частину.
Після початку Корейської війни в 1950 році США занепокоїлись, що комуністичний Китай спробує завоювати і Тайвань. Тому між Америкою і Тайванем було укладено додаткові угоди про безпеку. На острів прибули війська США, а флот патрулював у Тайванській протоці.
Протягом кількох наступних десятиліть між двома китайськими державами існувало велике напруження — можна сказати, стан війни, який послабився лише у 1980 — 1990-х роках. І нині КНР не визнає на офіційному рівні існування такої держави, як Республіка Китай, хоча має з нею активні економічні зв’язки.
На самому острові влада китайських антикомуністів запровадила надзвичайний стан, скасований щойно у 1987 році. Існувала жорстка диктатура однієї партії — Гоміндан. Але коли у 1975 помер Чан Кайші, його син Цзян Цзін-го почав проводити політику поступової демократизації й “тайванізації”, відбулися демократичні вибори.
Країна мала великий прогрес в економічному розвитку, увійшовши до числа найбільш економічно розвинених держав світу. Натомість з 1970-х років політична вага Тайваню у світі різко впала у зв’язку з виключенням з ООН і передачі його місця КНР, хоч у 1945 році саме РК була серед засновників Організації.
У результаті понад 100 держав розірвали дипломатичні відносини з Тайванем і встановили їх з КНР. Це зробили навіть США 1 січня 1979-го, того ж року Тайвань покинув останній офіційний гарнізон. Однак, згідно з домовленостями, США і надалі підтримують Тайвань у сфері безпеки.
Скажімо, у жовтні минулого року президентка Тайваню Цай Інвень підтвердила присутність американських військ на тайванській землі, а саме військових інструкторів.
Кінець стану громадянської війни з Китаєм оголосив президент Лі Ден Хуей у 1991 році, до чинної конституції 1947 року було внесено суттєві зміни, почато кампанію за набуття незалежності.
Відповідно до Конституції, Республіка Китай не відмовилася від своїх претензій на весь Китай, хоч активно не заявляє про них на міжнародній арені. Обидва колишні президенти Республіки, Лі Ден Хуей і Чень Шуйбянь, дотримувалися думки, що РК є суверенною і незалежною державою, окремою від материкового Китаю, тому необхідності в офіційній декларації незалежності немає. З другого боку, президент Ма Їнцзю висловив думку, що РК є суверенною і незалежною країною, яка має у своєму складі як Тайвань, так і материковий Китай.
Нині Тайвань — успішна в економічному плані країна, один із чотирьох “азійських тигрів”, новітні технології відіграють вирішальну роль у промисловості країни, передусім йдеться про виробництво чипів. Чисельність населення становить 23 580 712 осіб, 98% — етнічні китайці, а лише 2% — аборигени гаошань (етнічне населення острова), що говорять тайванськими мовами австронезійської сім’ї. 94% населення сповідують буддизм, даосизм і конфуціанство, менш як 4,5% — християнство та іслам.
На вимогу Пекіну в рамках політики “одного Китаю” визнати можна лише одну із двох держав, тому кількість дипломатичних союзників Тайваню постійно зменшується. За останні п’ять років розірвали відносини з ним навіть такі дрібні держави, як Сан-Томе і Принсіпі, Панама, Домініканська Республіка, Буркіна-Фасо.
Тайвань і Україна
Визначним фактом контактів між нашими державами є зустріч у жовтні 1955 року голови Організації українських націоналістів Ярослава Стецька і президента Чан Кайші. Стецько із дружиною приїхав у складі делегації Антибільшовицького блоку народів, який він очолював. Візит тривав 20 днів. Делегати АБН підписали Комунікат про співпрацю із Азійською народною антикомуністичною лігою, взяли участь у святкуванні Національного дня Китаю та військовому параді.
Обох лідерів поєднувала боротьба з комунізмом. На жаль, уся територія України була окупована комуністичним режимом, а Ярослав Стецько був змушений до кінця життя перебувати в еміграції — на території ФРН. У Китаї комуністам вдалося захопити всю материкову частину, крім Тайваню і групи островів, на яких продовжила існування Республіка Китай.
У жовтні 1955 року відбулася зустріч голови Організації українських націоналістів Ярослава Стецька і президента Чан Кайші.
Ці втрати спонукали обох лідерів до організації антикомуністичних рухів. Ярослав Стецько взявся за відновлення діяльності Антибільшовицького блоку народів (АБН), який постав у реорганізованій формі 16 квітня 1946 року після установчого конгресу в Мюнхені, що об’єднав близько 20 діаспорних організацій.
Натомість Чан Кайші став співорганізатором антилівацької коаліції — Азійської народної антикомуністичної ліги (APACL). Вона виникла 16 червня 1954 року після зустрічі провідника Гоміндану з лідером Південної Кореї Лі Сінманом. До нового об’єднання долучилися антикомуністичні організації в усій Азії.
Приїзд Стецька до Тайваню у жовтні 1955-го став першим кроком до формування світової антикомуністичної коаліції — проти СРСР і КНР. Згідно з підписаним у Тайбеї договором, Антибільшовицький блок народів і APACL домовилися узгоджувати свої дії задля спільної мети — розвалу комуністичного блоку та знищення російського імперіалізму як в Європі, так і в Азії.
У договорі йшлося про заснування спеціальної офіційної місії блоку на Тайвані. Представництво відкрили у столиці Республіки Китай 16 березня 1957 року. А з червня у Тайбеї розпочала мовлення радіостанція АБН із програмами українською, угорською, естонською, латиською та російською мовами, адресованими населенню радянських далекосхідних територій.
Україна в 1992 році встановила дипломатичні відносини з Китайською Народною Республікою, що унеможливлює визнання Республіки Китай (Тайвань). Отож українсько-тайванські відносини мають обмежений характер. В Україні відсутній представницький офіс Тайваню, тому консульські питання, зокрема і візові, вирішує представництво у Варшаві. Попри це після повномасштабного вторгнення росії в Україну 22 квітня Тайвань анонсував значну допомогу нашій країні. Отож наші дві країни і далі борються разом з імперією зла.
Настя ГОРЛИЦЯ
