Храм Артеміди, або Артемісіон, був першим давньогрецьким храмом, збудованим із мармуру. Протягом своєї історії храм двічі повністю перебудовували — у VII ст. до н. е. після руйнівного потопу і в IV ст. до н. е. після підпалу Геростратом. В остаточному вигляді набув слави одного з семи чудес світу. А знищив його востаннє Іван Золотоустий.
Щоб довідатися про його історію, вирушимо у подорож до сучасної Туреччини.
Відоме місце нині навіть не обгороджене
За 75 км на південь від Ізміру, на узбережжі Егейського моря, лежить невелике місто Сельчук із населенням приблизно 35 тисяч. Але цю назву воно отримало тільки в 1914-му, коли прихильники Ататюрка змінювали країну, до того воно називалося Айясолук. Його засновники лувійці дали назву Апаса, у XV ст. до н. е. воно було столицею держави Арцава. У світову історію увійшло як Ефес і відоме одним із чудес світу — храмом Артеміди.
Нижні барабани колон храму Артеміди нині зберігаються у Британському музеї.
Якщо прямувати з Сельчука до Кушадаси, то при виїзді з міста треба звернути на першому повороті вправо, і дорога, обсаджена квітучими кущами, приведе до руїн храму Артеміди Ефеської. Не турбуйтеся про години роботи пам’ятки чи вартість квитка, вхід — безплатний, місце — не обгороджене, і вам буде достатньо 15 хвилин на огляд.
Бо насправді з величного колись храму залишилися нині тільки... шматки фундаменту та одна колона, символічно складена з різних фрагментів, знайдених під час розкопок. Її висота 14 метрів, що на 4 метри нижча від оригіналу.
Частина фрагментів фриза й дрібні деталі, які були знайдені в 1870 році під час британської експедиції, зберігаються нині в археологічному музеї Стамбула та Британському музеї у Лондоні. А основна частина мармуру та каміння була використана протягом століть на будівництво інших споруд, у тому числі храму святої Софії у Константинополі. Поруч із колоною — купа каміння, велика калюжа.
Але поїхати варто, щоб не тільки поставити “галочку” на перебуванні в одному із семи чудес світу, а й щоб оглянути інші пам’ятки Ефеса, які збереглися краще: давньогрецький амфітеатр, руїни бібліотеки Цельса, залишки храму Адріана, давньоримську Агору, ворота Геракла та останній дім Діви Марії. А ще для того, щоб уявити, як тисячі років тому без комп’ютерів, електрики, двигунів наші предки зводили мистецькі шедеври.
Ці місця були заселені ще з часів бронзової доби, а “теменос”, що давньогрецькою мовою означає “священне місце”, тут існував ще задовго до зведення першого храму Артеміди — грецької богині полювання, тварин, Місяця, цнотливості, пологів і акушерства (її римський аналог — богиня Діана). Артеміда була дочкою Зевса й Лето, сестрою-близнючкою Аполлона. Вона вирішила залишатися цнотливою і дала обітницю ніколи не виходити заміж, вважалася покровителькою і захисницею маленьких дітей та жінок.
Сучасна археологія не має підтверджень, коли збудували перший храм Артеміди, але його руйнування повінню у VII ст. до н. е. зафіксовано дослідниками. Через стихію над первинною глиняною підлогою храму утворився шар мулу й піску завтовшки до 0,5 метра.
Герострат підпалив дерев’яні балки храму для того, щоб його ім’я пам’ятали нащадки.
Храм звели на болотистому грунті. Незвичність вибору місця пояснювалася прагненням будівельників уникнути руйнування храму внаслідок частих землетрусів і пожеж. На думку архітектора Херсифрона, м’який болотистий грунт був амортизатором при землетрусах, а щоб запобігти осіданню величезної кам’яної будівлі, було вирішено заповнити котлован сумішшю деревного вугілля і вовни.
Будівництво другого храму, що розпочалось приблизно в 550 році до н. е., фінансував лідійський цар Крез, засновник Лідійської імперії, до складу якої входило, зокрема, і місто Ефес. Проект храму розробив і реалізував грецький архітектор Херсифрон з Кноссу разом із сином Метагеном.
Другий храм був зведений у формі прямокутної будівлі з мармуру та дерева завдовжки 115 м та завширшки 46 м,
яку оперізувала з чотирьох боків подвійна колонада висотою близько 13 метрів. Будівлю прикрашали бронзові статуї, створені такими скульпторами, як Фідій, Поліклет, Кресилус і Фрадмон.
Аналіз барельєфів, якими були прикрашені найнижчі барабани храмових колон, засвідчив, що для будівництва другого храму використовували колони попередньої версії споруди, які мали відповідний декор.
“Слава Герострата”
21 липня 356 року до н. е. мешканець Ефеса Герострат підпалив дерев’яні балки храму, й він згорів. Як зізнався опісля чоловік, зробив це для того, щоб його ім’я пам’ятали нащадки. Аби відвадити інших від пошуків такої слави й покарати злочинця, ефеська влада не лише стратила Герострата, а й заборонила згадувати його ім’я під страхом смертної кари.
Однак Герострат досяг своєї мети: згадки про нього з’явилися у працях грецького історика IV ст. до н. е. Феопомпа, звідки вчинок палія потрапив до робіт інших грецьких та римських істориків.
Вислів “Геростратова слава” став крилатим і означає славу, рівнозначну вічній ганьбі. За легендою, у ніч спалення храму Артеміди народився полководець Александр Македонський. Римський історик Плутарх писав, що “богиня була дуже зайнята турботою про народження Александра, щоб врятувати храм”.
Після пожежі під уламками храму ефесці знайшли майже непошкоджену статую Артеміди, що стало для них чудесним знаком до відновлення будівлі.
Через 25 років вже дорослий Александр Македонський під час війни з персами на чолі зі своїм військом підійшов до Ефеса й повідомив, що хоче відновити зруйнований храм власним коштом, але забажав, щоб на відновленому храмі, поряд з ім’ям Артеміди, було увічнене також і його ім’я. На що мешканці Ефеса йому дипломатично відмовили: “Не личить одному Богу будувати храми іншим Богам”. На що Александр усміхнувся і відповів: “Як бажаєте...”
Щоб не образити Александра Македонського своєю відмовою, ефесці замовили для храму його портрет художникові Апеллесу, який зобразив полководця подібно до Зевса — з блискавкою у руці. Коли замовники приймали полотно, вони були вражені оптичним ефектом (рука з блискавкою начебто виступала за рамки картини) та заплатили за роботу 25 золотих талантів, що в ті часи було найвищою оплатою за одну картину.
Врешті-решт ефесці відбудували храм власним коштом вже після смерті Александра. Роботи розпочались у 323 р. до н. е. Третій храм був більший, ніж другий: 137 м завдовжки, 69 м завширшки і 18 м заввишки, оточений більш ніж 127 колонами.
Мармур та каміння з руїн храму були використані на будівництво інших споруд, у тому числі храму святої Софії у Константинополі.
Храм виконував подвійну функцію: ринку й культової споруди. На поклоніння Артеміді до храму прямували правителі, торговці та мандрівники, багато з яких залишали пожертву — дорогоцінності, прикраси та різноманітні товари. Підтвердженням цього є знайдений у фундаменті першого храму багатий ритуальний скарб — понад тисячу предметів, зокрема найдавніші підписані монети, виготовлені зі срібно-золотого сплаву — електруму (нині зберігається у Британському музеї).
Слава Артемісіону була настільки велика, що в ньому зберігали свої заощадження люди з усіх кінців грецької ойкумени. Учень Сократа, знаменитий історик Ксенофонт, який передав на зберігання богині велику суму перед походом у Персію, після повернення вибудував за них на ознаку вдячності Артеміді маленький храм — зменшену копію ефеського — в містечку Скіллунті в Еліді.
У 262 році готи, яких приваблювали чутки про незліченні багатства Ефеса й Артемісіону, вторглися у Малу Азію і розграбували святилище. Наступним ударом стала заборона язичницьких культів у Римській імперії в 391 році при імператорі Феодосії Великому. У 401 році Ефес відвідав константинопольський архиєпископ Іван Золотоустий і, як припускається, саме за його наказом Артемісіон як місце поганського культу було знищено остаточно.
Відомо, однак, що саме там місцеві мешканці продовжували поклонятися Артеміді два сторіччя, поки місце остаточно не було зруйноване після землетрусу. І понад півтори тисячі років навіть не було відомо, де ж був храм Артеміди.
Аж 31 грудня 1869 року, після шести років пошуків, місце храму було знайдено експедицією (її спонсорував Британський музей) під проводом англійського археолога Джона Вуда.
...Нині ж господарями священного місця є вітер, кози, які п’ють воду з калюжі, та самотній продавець сувенірів. Ніщо не вічно під Місяцем, богинею якого називали Артеміду.
Меланія ГАЛУШКА
