Один із найвідоміших у Стокгольмі музеїв має лише один експонат — корабель “Ваза”. А проте тут завжди людно, і від дня відкриття у цьому музеї на Юргордені побували десятки мільйонів відвідувачів. Купуємо і ми квиток за 190 шведських крон (приблизно 16 євро), щоб дізнатися, чому такої честі заслужив цей вітрильник?
На пораду працівників одягаємо куртки — для консервації в музеї цілорічно підтримують температуру на рівні 18 — 20 градусів, та здаємо в камеру схову рюкзаки, бо дозволено заходити лише з малими сумками, які тримати треба спереду, не на спині. Цікавим є й те, що будівлю музею зведено довкола “Вази”, ступити на палубу чи спуститися у каюти нема змоги, але для огляду дивовижного корабля, який зберігся з ХVІІ століття у первісному вигляді, створено всі умови.
Будівництвом керував король
Корабель назвали “Ваза” (шведською Vasa) на честь шведської королівської династії, до якої належав і Густав II Адольф на прізвисько Сніговий Король та Лев Півночі, що правив країною у 1611 — 1632 роках, які стали одними з найблискучіших в історії Швеції. У час його правління тривала перша загальноєвропейська війна між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав, яку назвали Тридцятирічною (1618 — 1648). Густав боявся, що коли імператор Фердинанд II закріпиться на Балтиці, то буде допомагати польському королю Сигізмунду III Вазі претендувати на престол Шведської імперії. Крім того, перемога католиків на півночі Німеччини загрожувала і протестантській Шведській імперії. Тому король почав готуватися до війни і 16 січня 1625 доручив голландському корабелові Генріху Губертссону збудувати найбільший вітрильник шведського військово-морського флоту.
Модель “Вази” в музеї у масштабі 1:10 пофарбована в оригінальні кольори.
Це мало бути велике судно із трьома щоглами та десятьма вітрилами загальною площею 1275 кв. м, заввишки 52 метри (кормова надбудова — 19,3 м), завдовжки 69, завширшки 11,7 метра та вагою 1200 тонн. Флагман планували озброїти 64 гарматами, екіпаж мав складатися із 145 моряків та 300 морських піхотинців. Королівський корабель був задуманий як найбільший серед тогочасних вітрильників, що вселяє трепет ворогам уже своїм виглядом, тому “Вазу” прикрасили різьбленими фігурами та декоративними елементами, над якими працювали найкращі майстри.
Губертссон не встиг збудувати вітрильник, бо раптово помер. Його справу продовжив Гайн Якобссон на корабельні Блазієнгольмен біля Стокгольму. На спорудження галеона витрачено близько тисячі дубів, зрубаних на 16 гектарах, а роботи виконували 400 осіб.
Король хотів мати не тільки добре озброєний найбільший на Балтиці корабель. Понад усе його цікавив вигляд галеона — зі струнким профілем та багато декорованими високими надбудовами. Отож монарх особисто затверджував розміри та озброєння судна. Корабели виконали бажання короля, і галеон вийшов занадто вузьким і високим. Та найгірше, що “Ваза” мав погану остійність — здатність протистояти зовнішнім силам — вітру та хвилям, що порушують його рівновагу, і повертатися у початкове положення рівноваги, коли дія цих сил припиняється.
Свято першого спуску закінчилося трагедією
Восени 1627 року галеон спустили на воду. Після завершення будівництва у надбудовах встановили додаткові гармати. 16 січня 1628 року король оглянув вітрильник, який відбуксирували до королівського палацу і пришвартували напроти нього. Там на нього встановили артилерію, завантажили набої та амуніцію. Для забезпечення рівноваги у трюмі заклали 120 тонн баласту.
10 серпня 1628 року погода була сонячною і теплою, але з різкими поривами вітру. На причалі під палацом Трьох корон зібралося багато міщан, які хотіли побачити, як капітан Сефрінг Ганссон виведе “Вазу” у перший рейс із Стокгольму до військової бази Ельвснаббен. Команда корабля складалася зі 100 осіб, але з нагоди урочистостей морякам дозволили взяти на борт жінок і дітей. Через несприятливий вітер галеон спочатку тягнули з допомогою якорів. На глибокій воді поставили вітрила, відкрили гарматні порти та відсалютували бортовим залпом. Поволі великий корабель покинув порт. Не пропливши й милі, від різкого подмуху вітру “Ваза” нахилився та вирівнявся. Приблизно через 1,3 км новий різкий шквал вітру нахилив галеон на лівий бік так сильно, що судно, зачерпнувши води через відкриті артилерійські порти, перевернулося на борт.
На допомогу вирушили інші кораблі з гавані Стокгольму, але галеон різко занурювався з піднятими вітрилами. Коли прийшла допомога, корабля вже не було видно, він затонув. Глибина тут становила 32 метри. Рятувальники витягали тих, хто зміг протриматися на воді до прибуття допомоги. Із 150 осіб, які перебували на борту, загинуло щонайменше 30, але точні дані не відомі.
Різьблені голови на стовпах для кріплення мотузок були стерті водою протягом понад трьохсот років на морському дні.
На розпорядження короля скликали комісію. Вона виявила, що хоча ширину галеона для стійкості й збільшили на 2,5 м (без відома короля), його осадження було замалим для таких високих надбудов. Через високо розміщений центр ваги галеон мав малу остійність, компенсувати яку було неможливо (конструкція не давала прийняти значно важчий баласт). Генріх Губертссон, який проектував і заклав “Вазу”, помер, а наступники працювали за затвердженим проектом. Зрештою комісія звинуватила у трагедії не короля, що був некомпетентний у цій справі, та корабелів, які не обстоювали своїх професійних знань та навичок, а невстановлених ворожих агентів, які нібито змінили конструкцію галеона. Ось що стається, коли керувати беруться люди, наділені беззаперечною владою.
З історичного погляду затоплення “Вази” не вплинуло на баланс сил у Балтійському морі під час Тридцятирічної війни. Польський флот, як і флот Римської імперії, був заслабкий, щоб становити будь-яку загрозу для шведського. Фахівці навіть кажуть, що якби “Ваза” затонув лише за два роки, коли Густав II Адольф був глибоко втягнутий у війну в Німеччині й потребував надійних транспортних шляхів, то це могло б бути набагато гіршою проблемою.
Найбільший у світі пазл
Оскільки місце загибелі “Вази” знали, було зроблено кілька спроб підняти його на поверхню за допомогою системи якорів, які мали зачепити за корпус і потім тягнути на мілину. Впродовж 1664 — 1665 років під керівництвом Альбректа фон Трейлебенада, використовуючи водолазного дзвона, дістали 54 гармати, прорубавши під водою проходи у частині палуб. Згодом на майже 300 років про галеон забули. Але не всі.
Андерс Францен, інженер та науковець, ще з дитинства цікавився затонулими кораблями у Стокгольмському архіпелазі. Вивчивши документи, датовані ХVІІ століттям, Франзен провів теплі пори року 1954 — 1956 років у пошуках “Вази”, занурюючи гаки та проводячи ними по морському дну зі свого моторного човна. 25 серпня 1956 року біля острова Бекгольмен Андерс Францен разом із водолазом Пером Едвіном Фельтінгом зачепили гаком великий предмет із дуба. Так було знайдено легендарну “Вазу”!
Був створений комітет порятунку, який аналізував способи підняття корабля із дна. Після кількох років морських археологічних розкопок аквалангісти викопували під кораблем тунелі, щоб протягнути троси та піднімати фрагменти на понтонах. Підготовка до підняття забрала дуже багато часу та зусиль, але справа була того варта.
24 квітня 1961 року щогли корабля “Ваза” знову з’явилися над поверхнею води. Добру збереженість корабля можна пояснити тим, що холодна вода Балтійського моря ідеально законсервувала знахідку. Проте судно підіймали частинами, які зберігали окремо. Від 1962-го до 1979 року в деревину галеона вводили консерваційні розчини, а у 1980-х роках почали збирати його заново із близько 14 000 фрагментів, серед яких було 700 барельєфів та 6 запасних вітрил. Реставратори провели унікальну роботу з відновлення та збереження тепер уже музейного експоната, що на 98 відсотків складений з оригінальних деталей. Тому-то нині “Вазу” називають найбільшим у світі 3D-пазлом.
Крім самого корабля, у музеї зібрано різні експонати, що розповідають його історію — насправді таку коротку, але з продовженням у наші дні. А ще у вартість квитка входить перегляд фільму про корабель та мультфільму The Vasa Piglet. При виході — крамниця з великим вибором сувенірів із зображенням галеона, що продовжує нині своє життя як предмет досліджень щодо того, як зберегти всі фрагменти корабля — від деревини та гайок до тканин та щогл для наступних поколінь.
Настя ГОРЛИЦЯ
