Вважається, що понад дві тисячі років тому вона ознаменувала народження Спасителя, спонукала трьох мудреців зі Сходу вирушити до Вифлеєму. Але й донині не відомо, яке саме астрономічне явище увійшло в історію під назвою Вифлеємської зірки. І про що насправді йдеться: про легенду чи все ж таки про реальну астрономічну подію?
Богослов і філософ Іван Дамаскин, який жив у VIII ст., був певен, що Вифлеємська зірка насправді була кометою, або “хвостатою зіркою”.
Прогресивний італійський художник Джотто ді Бондоне, один із передвісників Відродження, у своїй легендарній фресці “Поклоніння волхвів” зобразив комету — як припускають, легендарну комету Галлея, названу ім’ям англійського астрофізика. У 1682-му Едмонд Галлей спостерігав яскраву комету, визначив її орбіту і передбачив нову появу у 1758 році. А також розрахував, що цю ж комету могло бути видно з Землі у 1301-му, 1222-му, 1145 році і навіть раніше.
До речі, згодом Європейське космічне агентство назвало ім’ям Джотто космічний зонд, призначений для зустрічі з кометою Галлея. Фрески Джотто на біблійну тематику вважаються шедеврами світового мистецтва. Але майстер не міг напевно знати, чим була Вифлеємська зірка.
Наднова в сузір’ї Орла?
Сучасні телескопи фіксують космічні події, що відбуваються за тисячі світлових років від Землі, констатуючи народження наднових зірок. А у дотелескопічну епоху вдавалося виявити лише ті з них, які добре видно неозброєним оком.
У минулому це явище вважали провісником незвичайних подій, заносили в історичні хроніки і пізніше “прив’язували” до народження видатних осіб. Так, у літописах деяких азіатських країн згадується яскрава “зайва” (тобто нова) зірка, що з’явилася у лютому 4 року до нашої ери у сузір’ї Орла.
У другій половині XX століття у сузір’ї Орла виявлено радіоджерело, відоме як пульсар Галса — Тейлора. Відстань до нього від Землі перевищує 20 тисяч світлових років, а динаміка його радіоімпульсів дає підстави твердити, що він є залишком наднової, спалах якої спостерігали на Землі понад дві тисячі років тому.
А щойно вийшли з міста, з’явилася знову, а потім й узагалі “зависла” над печерою, вказуючи місце народження Месії.
На думку астрофізика Роберта Кокрофта, керівника планетарію Університету Макмайстра в Онтаріо, “достойним кандидатом” на звання Вифлеємської зірки є саме наднова зірка в сузір’ї Орла.
“Вона, — вважає вчений, — могла бути не надто яскравою, що пояснює брак записів про неї у західних джерелах”. На думку Кокрофта, спалах такої наднової зірки міг послужити знаком для волхвів. Її можна було дуже добре бачити на Близькому Сході (на ранковому небі).
Утім є й інші версії.
Злиття чи протистояння світил
Американський астроном Майкл Мольнар, науковець з Ратгерського університету, у своїй книжці “Вифлеємська зірка” висловив певність, що йому вдалося знайти додаткові відомості про біблійну зірку Вифлеєму у праці Mathesis астролога часів Константина Великого — Фірмікуса Матерніуса, що була написана в 334 році нашої ери.
Раніше Мольнар вивчав незвичну монету із зображенням зоряного неба, яку знайдено під час археологічних розкопок у Сирії. На монеті були стилістичні знаки сузір’їв, і зокрема Овна, специфічного знака для юдеїв, які пов’язували його з обіцяним Спасителем.
Історично достовірних даних про зображення на монеті Мольнар не знайшов. Але після того, як він ознайомився з працею Матерніуса, все стало на свої місця: у цій книзі чітко описувалася астрологічна подія, а саме — проходження Юпітера еліптичною дугою через сузір’я Овна. В астрологічній практиці ця подія знаменувала народження божественного царя.
За іншою версією Мольнара, Вифлеємською зіркою могло бути назване злиття Юпітера, Сатурна, Місяця та Сонця в сузір’ї Овна 17 квітня 4 року до нашої ери. Подія відповідає історії з кількох причин. Злиття відбувалося вранці, що узгоджується з описом в Євангелії: там Вифлеємська зірка описується саме як ранкова висхідна зірка.
Волхви певної миті побачили, як вона зупинилася над тим місцем, де в яслах лежав новонароджений Ісус. Або ж, припустив Мольнар, це могло бути злиття Юпітера і Венери у сузір’ї Лева (сталося 17 червня 2 року до нашої ери). Без телескопа дві планети видавалися одною великою “зіркою”, яка яскравіша за Венеру і Юпітер поодинці.
Чимало науковців доби Відродження та Реформації намагалися надати Вифлеємській зірці наукове пояснення. Так, Йоганнес Кеплер — видатний німецький математик, астроном і оптик, відомий зокрема відкриттям законів руху планет, вирахував, що оптичне з’єднання Юпітера, Сатурна та Марса відбулося 749 року від заснування Риму, це й міг бути рік Христового Різдва.
Однак Вифлеємська зірка, за Євангеліями, яскраво сяяла і вдень, і вночі. Це нетипово для планет. І в Євангелії від Матея чи Луки сказано, що “поведінка” Вифлеємської зірки не підпадала під опис руху звичних небесних тіл. Коли волхви вирушили до Ірода, зірка взагалі пропала. А щойно вийшли з міста, з’явилася знову, а потім “зависла” над печерою, вказуючи місце народження Месії. З’являтися, зникати і знову з’являтися не змогла б ні планета, ні комета. То що ж це було?
Бракує головного “пазла”
Дещо іншої версії дотримується професор Девід Г’юз, астроном з Університету Шеффілду (Велика Британія). У 70-х роках минулого століття науковець опублікував огляд теорій, які по-своєму пояснюють виникнення “зірки волхвів”.
“Якщо ви прочитаєте Біблію уважно, то виявите, що волхви побачили щось, перебуваючи у своїй країні (ймовірно, у Вавилоні), — каже професор Г’юз. — Далі вони вирушили до Єрусалиму, де зустрілися з царем Іродом. Згідно з євангельською розповіддю, волхви розповіли Іродові про знак, який вони бачили”.
З’являтися, зникати і знову з’являтися не змогла б ні планета, ні комета. То що ж це було?
Потім, вийшовши з Єрусалиму, каже астроном, вони знову побачили щось незвичайне, що їх дуже втішило. Найкращим поясненням цього, за словами Г’юза, могло бути з’єднання Юпітера і Сатурна, які вишикувалися в одну лінію із Землею, утворивши велику зірку.
Здавалося б, з’ясувати, що відбувалося в небі над Вифлеємом майже 2000 років тому, нині не так уже й важко. Знаючи дату та географічні координати, сучасна астрофізика у змозі досить точно визначити те, що відбувалося у космосі тисячоліття тому — за допомогою розрахунків, на підставі описів, зафіксованих у давніх документах. Однак є деталь, якої завжди бракуватиме у “коробці з пазлами”: це точна дата народження Ісуса.
Судячи з Біблії, ні сам Ісус Христос, ні його учні не святкували днів народження. Та й 300 років після розіп’яття і воскресіння Христа Різдво не відзначалося. Тому з людської, а відтак — і літописної пам’яті стерлися точні відомості, якого числа, місяця та навіть року Діва Марія народила Ісуса.
Дискусію досі викликає навіть місто і місце, де світу явився Син Божий. Так, археолог Авірам Ошрі з Управління старожитностей Ізраїлю два роки тому заявив, що Син Божий народився не у Вифлеємі Юдейському, а в маленькому однойменному селі в районі Галілеї.
За словами Ошрі, це село було заселене євреями, і це точна інформація, оскільки археологи виявили залишки виробництва кам’яних посудин, які використовували тільки юдеї в часи Ісуса. Ошрі стверджує, що це серйозне свідчення того, що в ранньому християнстві саме цей Вифлеєм відзначався як місце народження Христа.
У Біблії не вказано точної дати народження Iсуса — названо лише день його смертi. А помер Ісус, згідно з Євангелієм, 14 нісана під час свята Пасхи навесні 33 року нашої ери. Коли Ісус розпочав своє служіння, яке тривало три з половиною роки, йому було близько 30 років. Отже, Спаситель найімовірніше народився в першій половині осені 2 року до нашої ери.
Водночас у книзі Папи Римського Бенедикта XVI — останньому томі трилогії “Ісус з Назарету” — є роздуми понтифіка щодо того, що Ісус народився значно раніше, ніж заведено вважати. “Похибку”, вважає понтифік, зробив у VI столітті нашої ери основоположник літочислення від Різдва Христового (або від початку нашої ери), римський абат Діонісій Малий.
Священні писання сповнені глибоких образів. І зірка, котру бачили волхви, могла і не бути зіркою з наукового погляду. Це радше диво. Воно зникло з неба, коли виконало своє призначення. Саме тому більшості християн наукові теорії про походження Вифлеємської зірки можуть здатися цікавими, але не більше, бо вони не в змозі похитнути значущості історії земного існування Христа.
Дарія ВИСОЧИНА
