У західній історичній літературі це явище називали “маронування” — від слова “марон” — раб, якого за втечу від господаря нерідко карали саме таким чином — висаджували на безлюдному острові. Пізніше цей вид кари перейняли пірати, торговці та військові.
Суть покарання полягала в тому, що людину, винну в якомусь злочині, висаджували на острові, де не було інших людей. Це вважалося карою, гуманнішою за смертну, але переважно в таких випадках покараний також був приречений на смерть, хоч і відкладену в часі. Адже навіть якщо людині залишали трохи харчів, тютюну чи зброю з кілька набоями, це не дуже допомагало. І незабаром вигнанець помирав від голоду, спраги чи хижих звірів. Інколи на острів могли приплисти недружелюбні тубільці з інших островів і вбити чи полонити його.
Непередбачуваність ситуації полягала в тому, що засудженого часто висаджували на першому-ліпшому доступному острові, не задумуючись, чи придатний він для життя. Якби в’язневі пощастило, він міг би опинитися на мальовничому острові в Тихому океані, але здебільшого нещасного залишали на суворій північноатлантичній скелі без жодного шансу на виживання.
Карта острова Робінзона Крузо (колишній острів Más a Tierra), де жив Селкірк.
Утім історія знає випадки, коли вигнанці виживали на острові впродовж кількох років, як, наприклад, шотландський моряк Александер Селкірк, що став прототипом Робінзона Крузо. Селкірк не був злочинцем, однак після конфлікту з капітаном корабля “Сінке Портс” 1703 року його висадили на безлюдному острові Мас-а-Тьєрра біля Чилі, де він провів чотири роки. За іронією долі, незабаром після того, як його висадили, корабель затонув.
Навіть жінки іноді ставали жертвами маронування. Найвідомішою є французька аристократка Маргарита де ля Рок, яку 1541 року висадили з корабля на Острів Демонів у затоці Святого Лаврентія біля Ньюфаундленду.
Історія жінки стала відомою після її порятунку та повернення до Франції. Долю де ля Рок описала в “Гептамероні” королева Маргарита Наваррська, а також ще кілька французьких аристократів. Достеменно не відомо, коли й де вона народилася. З біографії відомо, що Маргарита була власницею маєтку Понпуан та родичкою Жана-Франсуа де ля Рок де Роберваля, аристократа і капера, якого підтримував король Франциск I.
За однією з версій, морський розбійник був її дядьком, а іншою — вони були брат і сестра.
У 1541 році Роберваль став лейтенант-генералом американської колонії Нова Франція та через рік відплив до Нового Світу. В його флотилії налічувалося три кораблі і було дві сотні колоністів. Серед них — Маргарита де ля Рок, на той час молода і незаміжня. Під час подорожі вона закохалася в юнака, що не подобалося Робервалю. Спалахнув конфлікт, унаслідок якого Маргариту висадили на Острові Демонів поблизу річки Сен-Поль.
Разом з нею на острів висадили її коханця та служницю Дам’єн. У “Гептамероні” стверджується, що спочатку висадили юнака, а Маргарита вирішила приєднатися до нього. В інших джерела зазначали, що юнак добровільно приплив на острів, щоб бути з нею.
Невідомо, ким був цей коханець, але в тексті Маргарити Наваррської його зображено як простолюдина. На острові Маргарита завагітніла і народила дитину, яка, втім, незабаром померла, як вважають, через нестачу молока в матері. Також загинули коханець і служниця. Маргариті де ля Рок вдалося вижити завдяки тому, що вона вміло полювала на диких тварин. Через декілька років до острова причалили баскські китобої і врятували її.
Острів Демонів, де сталася ця подія, був частиною архіпелагу, який згодом дістав назву Острови де-ля-Демуазель. Вважається, що цей острів тепер відомий як Лікарняний острів (або острів Гаррінгтон), і місцева легенда навіть вказує на печеру, де ховалася Маргарита.
Іван ГАВРИШ
