Виявилося, що секретні рецепти передавали з покоління в покоління в одній китайській родині.
У 743 році імператор Японії запросив китайського ченця Цзяньчженя (японський варіант імені — Гандзін) відвідати острови, аби утвердити там буддизм. Щоб подолати Східнокитайське море, Цзяньчженю знадобилося десять років і п’ять спроб: чиновники Країни вранішнього сонця не були в захваті від рішення свого володаря і всіляко перешкоджали поїздці.
За десять літ мандрівки чернець важко захворів та осліп, але все-таки 20 грудня 753 року прибув до порту Кагосіма. Звідти він вирушив до резиденції імператора.
Наступні десять років, аж до смерті, Цзяньчжень був ключовою фігурою у просуванні буддизму в Японії: він заснував школу Ріссю, одну з шести ранніх буддійських шкіл.
Але чернець приніс на острови не лише духовні практики. Він також передав свої фармакологічні та медичні знання, зокрема книгу, відому як “Таємний рецепт Цзяньшаньгена”. У цій роботі була інформація про 36 видів рослинних ліків, кожні з яких мали різну фармакологічну дію, а також рецепти різних комбінацій для лікування різноманітних хвороб.
Донедавна вважалося, що донині збереглися тільки фрагменти “Таємного рецепту”, тоді як сама книга є втраченою. Однак нещодавно з’ясувалося, що у Китаї було надруковано практично повний текст цього трактату — при цьому видавець не знав, що саме публікує.
Вчені з’ясували, що перед тим, як Цзяньчжень вирушив до Японії, він передав рецепти своєму учневі — ченцю на ім’я Лін-юнь. Безпосередніх нащадків у буддійського монаха, звісно, не було, тому рукопис зберігався у сім’ї його родичів протягом 52 поколінь.
Деякі знання з “Таємного рецепту” втрачено. Нова публікація містить 766 із 1200 оригінальних рецептів із тексту VIII століття. Цікаво, що медичний трактат не лише вчить готувати пігулки, порошки та мазі, але й містить рецепти супів та рисового вина — як загальнозміцнювальних засобів.
Цзяньчжень повчав, як правильно добирати та змішувати складники. Коли монах приїхав до Японії, то привіз із собою різні традиційні китайські інгредієнти: мускус, агарове дерево, каніфоль, фісташкове дерево та ще багато чого, включаючи мед і цукрову тростину. Ці та інші компоненти лягли в основу 36 трав’яних ліків, що становлять основу трав’яної лікувальної практики в Японії, відомої під назвою кампо.
Препарати кампо призначають нарівні із сучасними ліками, і витрати на них покриває національне медичне страхування.
