І як людям вдається жити разом довго і щасливо, попри численні клопоти і випробування? Таке запитання цим мешканцям карпатських сіл не здається складним.
Дмитро і Ганна Пуршеги зі села Голови — однолітки, у шлюбі вони вже 60 років.
“Одружувалися 24-річними, — розповідає Світлана Максим’юк, їхня онука. — У діда в сім’ї було семеро дітей. А бабця Ганна — одиначка, бо троє інших дітей померли”.
Зустрілися у горах, на роботі. Парубок уже відслужив у війську, ходив допомагати родичам у сусіднє село Гриняву. А там, на віддаленому присілку Стовпні, жила Ганна. Метка красуня одразу сподобалася Дмитрові. Уже на третьому побаченні запропонував дівчині одружитися. Але Ганна була розважливою і довго придивлялася до хлопця, розпитувала знайомих про його родину, цікавилася, чи не питущий, чи до молодиць не охочий.
Весілля справили через рік. Одружувалися відразу дві пари: Дмитро з Ганною та його брат. Так було економніше. Після одруження Дмитра місяцями не було вдома, бо працював бригадиром лісорубів. Аби побачитися з чоловіком хоча б на годину, Ганна їздила до лісу.
Удома жінка ткала ліжники, шила одяг, виплітала з вовни светри, шкарпетки та костюми. Щоб мати сировину на ліжники, утримувала овець. Дмитро у вільний від роботи час робив із дерева граблі, держаки до лопат.
Без роботи Пуршеги не можуть й досі. “Дід і бабця пережили три важкі операції, але ще хвацько в господарстві пораються, кажуть, що праця їх на світі тримає, — мовить далі онука Світлана. — Бабуся нині — нянька для дворічної правнучки Аліни. А всього у них із дідом дві доньки, п’ятеро онуків, семеро правнуків”.
За 60 років подружнього життя Пуршеги майже не сварилися. Пані Ганна жартує: це тому, що її чоловік рідко бував удома. А ще пан Дмитро дуже спокійний, і коли його запальна дружина заводила суперечку, він мовчки виходив із хати й чимчикував щось майструвати.
“Дід і бабця досі часто обіймають, цілують одне одного, називають пташечками, солоденькими, — з усмішкою мовить онука. — Вони дуже веселі, життєрадісні, щасливі, бережуть традиції й давні ремесла, цього і нас навчили. Їх часто кличуть на весілля та народні свята, бо вони наче випромінюють щастя”.
Нещодавно діамантове весілля відзначили і 85-річний Юрій та 80-річна Ганна Тафійчуки із Верхнього Ясенова. Вони зналися з дитинства. “Між ними завжди була повага, а згодом і любов прийшла”, — розповідає Людмила Федюк, онука ювілярів.
У пари — четверо дітей: син і три доньки. Нині мають одинадцятеро онуків та семеро правнуків.
Пані Ганна щодня читає чоловікові газети, бо він уже погано бачить, пана Юрія не дратує увімкнений на повну гучність телевізор, бо дружина слабо чує.
“Вони одне одного з півпогляду розуміють, — каже онука. — Ось, скажімо, захотіла бабця води, а дід уже за відра — й до криниці. Усе життя разом. Коли діда на роботу до Казахстану відправили, бабця двох дітей взяла і за ним на три роки туди переїхала. І так крок у крок разом у житті, без суперечок”.
Радимо до вашої уваги захопливу історію 85-річної українки, яка у 60 почала займатися великим тенісом, а в 75 — англійською.
